і мон. леобенского представлений і у Длуґоша нахід татарский (Длуґош іде тут знов за Янком), тільки що у него суть певні додатки. І так іменно Длуґош каже, що з початку Казимир ішов впрост на ворога, а як однакож не хотїв проливати крови, то завернув з дороги і станув над Вислою, довідавшись, що Татари туди звернуть свій похід. Татари справдї прийшли над Вислу, побачивши однакож другий берег обсаджений війском завернули з дороги і пішли під Люблин, де відбулась неудачна для них облога сего города“.[1]
В найкористнїйшім сьвітлї для Казимира представляють акцию татарску Вітодуран і річник малопольский. Перший оповідає насамперед про облогу якогось города (певно Люблина, що про него мова в иньших жерелах) а далї про битву, що відбулась між Казимиром і Татарами. Битва скінчилась побідою Казимира; 6000 Татарів полягло.[2] Річник не знає про облогу Люблина а оповідає також про побіду Казимира над 8000 силою руско-татарскою.[3]
Звернемо тут ще увагу на звістку, що подана, в „Contimatio Fr. Pragensis“. Тут сказано, що „якогось короля“ побіджено попередного року (себ то 1340) Казимиром.[4]
Сї, як бачимо, суперечні відомости жерельні, можемо подїлити на кілька ґруп: 1) лист п. Бенедикта VII до Казимира з 29 червня 1341, 2) Янко з Чарнкова, монах з Леобен і Длуґош, 3) Вітодуран і річник малопольский, і 4) „Continuatio Fr. Pragensis“.
Висше ми сказали, що наслідком походу Казимира на Русь було се, що часть бояр признала власть Казимира, часть — сказали ми — менша, що було мабуть наслїдком контр-реакциї. Сказали ми однакож, що сей вплив Казимира на Руси, чи, як кажемо, ся частинна власть єго над Галицкою Русею, не була ще тревалою; за Русь треба було ще поборотись з Татарами, що власне вмішались в справу руско-польску. Першорядна тому річ знати, як ся інтервенция татарска представлялась і чим вона скінчилась. Чи рішила справу на користь одної сторони, чи другої, чи може не розвязала єї вповні. Ми вже бачили як жерела представляють сю інтервенцию татарску, а подїлили ми їх на чотири ґрупи. Займемось першою — се лист з 29 червня 1341. Тут не сказано, щоб ся інтервенция скінчилась боротьбою сторін ворожих, або щоб Татари
