Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том XII (1896).djvu/23

Цю сторінку схвалено

і мон. леобенского представлений і у Длуґоша нахід татарский (Длуґош іде тут знов за Янком), тільки що у него суть певні додатки. І так іменно Длуґош каже, що з початку Казимир ішов впрост на ворога, а як однакож не хотїв проливати крови, то завернув з дороги і станув над Вислою, довідавшись, що Татари туди звернуть свій похід. Татари справдї прийшли над Вислу, побачивши однакож другий берег обсаджений війском завернули з дороги і пішли під Люблин, де відбулась неудачна для них облога сего города“.[1]

В найкористнїйшім сьвітлї для Казимира представляють акцию татарску Вітодуран і річник малопольский. Перший оповідає насамперед про облогу якогось города (певно Люблина, що про него мова в иньших жерелах) а далї про битву, що відбулась між Казимиром і Татарами. Битва скінчилась побідою Казимира; 6000 Татарів полягло.[2] Річник не знає про облогу Люблина а оповідає також про побіду Казимира над 8000 силою руско-татарскою.[3]

Звернемо тут ще увагу на звістку, що подана, в „Contimatio Fr. Pragensis“. Тут сказано, що „якогось короля“ побіджено попередного року (себ то 1340) Казимиром.[4]

Сї, як бачимо, суперечні відомости жерельні, можемо подїлити на кілька ґруп: 1) лист п. Бенедикта VII до Казимира з 29 червня 1341, 2) Янко з Чарнкова, монах з Леобен і Длуґош, 3) Вітодуран і річник малопольский, і 4) „Continuatio Fr. Pragensis“.

Висше ми сказали, що наслідком походу Казимира на Русь було се, що часть бояр признала власть Казимира, часть — сказали ми — менша, що було мабуть наслїдком контр-реакциї. Сказали ми однакож, що сей вплив Казимира на Руси, чи, як кажемо, ся частинна власть єго над Галицкою Русею, не була ще тревалою; за Русь треба було ще поборотись з Татарами, що власне вмішались в справу руско-польску. Першорядна тому річ знати, як ся інтервенция татарска представлялась і чим вона скінчилась. Чи рішила справу на користь одної сторони, чи другої, чи може не розвязала єї вповні. Ми вже бачили як жерела представляють сю інтервенцию татарску, а подїлили ми їх на чотири ґрупи. Займемось першою — се лист з 29 червня 1341. Тут не сказано, щоб ся інтервенция скінчилась боротьбою сторін ворожих, або щоб Татари

  1. Długosz Hist. Pol. III, IX, 213–214.
  2. Eccard Corpus hist. I, 1862.
  3. Bielowski Mon. Pol. II, 860–861.
  4. Fontes rerum austr. VIII. 565.