про другий похід Казимира, де Длуґош опирає ся також на річнику та додає декотрі відомости, як про опозицию бояр против Казимира і иньші.[1] Нахід татарский у Длуґоша описаний за Янком і вложений під р. 1344.[2] Се місце улягло значній змінї. Єго оповіданє про другий похід Казимира і напад татарский, що творило первістно одну цїлість зістало розбите на дві части, і вложене під невідповідну дату з певними річевими змінами як н. пр. додане слово „longa“ в реченю „sua (Казимир) absentia et distantia a terris Russiae contemplata“,[3] що не могло в первістній редакциї, писаній на підставі Янка, істнувати, бо з слів Янка виходить, що напад татарский відбувсь не вдовзї по походї Казимира на Русь.
Бачимо отжеж, що се оповіданє Длуґоша про два походи Казимира не може бути критериєм до розвязаня звістного нам питаня, бо ж воно лишень компіляция з річника малопольского, що ми єго оповіданє про другий похід відкинули яко неправдиве, і з хронїки Янка з Чарнкова, а при тім всїм улягло ще пізнїйшій змінї. Тим способом так річник, як і Длуґош не мають для нашого питаня значіня; вони хіба можуть сьвідчити як треба обережно принимати відомости жерельні навіть сучасні. Отжеж ся підстава, на котрій опирались історики напряму першого, що були того погляду, нїби було два походи Казимира, усунулась цїлковито; вона не може заквестіоновати погляду про один похід Казимира.
Перейдемо тепер до другого факту з р. 1340, себ то до находу татарского. На разї буде нам лишень розходитись про сконстатованє сего, чи напад татарский, або — скажім загальнїйше — якась акция татарска против Польщі відбулась в згаданім році чи нї.
Зачнемо тут знов від звістного нам листу папского з 29 червня 1341. Він сю справу не роз'яснює докладно, але що він для нас першорядної вартости, так ми мусимо і в тій справі з ним числитись. В листї сказано, що як Казимир відбув поход на Русь і нанїс шкоди народови рускому, тодї „capitaneus (роз. Дедко) ipsius gentis ad Usbek Tartarorum Imperatorem, cui gens ipsa tribu-
