В одній з львівських антикварень між паперами, що, очевидно, належали родині Мосальських вибрав я для себе кілька документів. Два з них оголошую тепер друком, як цїкавий материял до істориї внутрішнього устрою в. кн. Литовського.
Перший з них — се інвентар маєтности Дедиґолдишки, в земли Жомоітській, споряджений 1585 р. Оріґінал писаний старанно на двох аркушах, зшитих ниткою, з кінцями прилїпленими печатками; печатки прибиті на паперовім паску, нідложенім воском, мають на собі герби з інїциялами імен. Ззаду документа пізнїйші надписи: Inwentarz, co p. Hrehory Mosalski puscza zastawą na rok ieden maiętnosc Dedigoldyszki P. Ozemblowskiemu, і подібна ж надпись, вже новим письмом написана. Інвентар сей містить в собі докладну опись костела, двора і току в Дедиґолдишках, далї реєстр доходів з людности, що належить до тієї маєтности — се, розумієть ся, найбільш цїкава частина документа, хоч і перша для істориї побутової має не малий інтерес (по дорозї вкажемо на уживаннє давнїх терминів руських: гридня в значінню хати для челяди, одрина (пор. Іпатська лїт. с. 38) в значінню повітки, хлїва на худобу).
Людність приналежна складаєть ся з трох катеґорий: міщан, бояр і селян — людей волостних. Містечко стоїть в повній залежности від свого дідича: міщане не лише платять чинш грошовий (3 гроша з огороду і з морґу ґрунту по 40 гр.), але ходять літом на роботу до двірського фільварку; доходи з корчом ідуть до двору; про якісь вільні ґрунти мійської адмінїстрациї (війта і т. и.) не згадуєть ся. Всї міщане мають окрім городів по морґу поля, значить — всї займають ся хлїборобством.
Бояре виступають в значному числї; вони сидять здебільшого осібними селами і хуторами, лише в селї Ґелґодшиках мешкають разом з селянами. Їх ріжниця від селян — що не роблять роботи
