Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том XCVI (1910).pdf/79

Ця сторінка вичитана

79

Мемуар Д. Завроцкого про Колїївщину


настроєний, чим Йосиф, по розвязаню надворної команди уланів на весну 1768 р., передає їх оружє жаботинським селянам на переховок[1]. Залїзняк знаючи про се, йде зараз на Жаботин, де приступають до Залїзняка уоружені селяни в збрую — яку як казали — сам Бог їм дав.

Дальше варта-б сказати, як по словам автора виглядала „золота грамота“, або як він її зове „ukaz imperatorowey“. Отже сей указ був на вигляд „pod podobieństwem“ правдивого указу цариці та мав в додатку „przyłożoną pieczęć wielką“ (3—4) в значіню, долучена, додана, здавало-б ся висяча печать, тимчасом в иншім місци каже лише про „przyciśnienie pieczęci“ (5). Називає сю „грамоту“ „ukazem niegodziwym pod podobieństwem osudaryni to iest imperatorowey ross.“ (3) та „ukazem niegodziwym i niesprawiedliwym“ (ib.). Кажучи про зміст тої грамоти, при згадцї на її ориґінал, каже автор лише про грізьбу кари на тих, що не виповнять змісту її приказу; при згадцї про копії з сього ориґіналу переповідає автор лише дуже невиразно зміст сього „указу“, в якім наказувало ся, аби укр. селяни і колїї „Polaków у Żydów bili, kłuli у rznęli у w całey Ukrainie wygubili“ (5). До сього був обовязаний кождий „kto, będąc zdolny do tych czynności a zadosyć nie uczynił у sprzeciwił się temu ukazowi, takowy sam będzie karany publiczną у srogą śmiercią“.

Судячи по змісту того „указу“, був він в дечім ріжний від знаних до тепер двох чи властиво одної „золотої грамоти“. Знана є копія, видана „par le Comte Augenberg“ в „Bibliothèque de Archives diplomatiques“, розаналїзована критично та перекопіована по французьки і в славянськім переводї Щебальським в його „Народныя движенія въ Подоліи и на Волыни“[2]. Щебальський подає між иншими такі докази contra, яких нема у инших критиків сеї „грамоти“, (ibid. ст. 838—340). Дальше відкопійовує її з сього самого жерела й Рева при обговореню та при розборі достовірности мемуара п. В. Кребсової[3]. Обговорює сю грамоту також Фр. Равіта-Ґавроньский[4] та подає її копію (ст.

  1. „Relacye о buntach ukraińskich“ о. Романа Віґури („Przyjaciel ludu“ Leszno, 1844, т. II, № 45, ст. 358—359).
  2. Русскій Вѣстникъ, 1863, май, т. XLV, ст. 322—361; про „з. грам.“ від 338 ст.
  3. И. М. Рева, „Уманская рѣзня (Записки Вероники Кребсъ). Переводъ съ предисловіемъ“. Кіевъ 1879, ст. 10—14.
  4. Fr. Rawita-Gawroński: „Historya ruchów hajdam.“, т. II, ст. 123—134 і и. копія манїфесту: 128—129.