Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том V (1895).djvu/88

Ця сторінка вичитана
Наукова хронїка.
Нововидані памятки давного письменства руського
(„Слово о погибели Рускыя земли“, „Посланіе митроп. Клима“, Слова — „в суботу сыропустную“ і „в недѣлю всіх святих“, „Слово на перенесеніе мощей Бориса и Глѣба“, „Слово в великую суботу“ Кирила Туровського).
I.

Сумне становище відомостей про давну осьвіту, давне письменство наше добре відомо. Памятники єго переховались виключно майже в краях північних, спорадично і досить припадково. А вже в часї давнїм, в якім XII–XIII в., иньшими дорогами пішла культурно-громадська робота в Руси, иньшими в її північних кольонїях і аннексах; отже і в письменстві виробляв ся иньший стиль, иньший смак, иньші інтереси. З письменства південного тільки те могло мати популярність, росповсюдненнє, а тим самим можливість заховання, що впадало до смаку тієї нової громади; отже найхарактеристичнїйші твори південні могли поневіряти ся й пропадати, не маючи спочуття, або заховуватись тільки якимсь припадком. Через такий спорадичний, припадковий характер наших джерел, докладної відомости про стан осьвіти й письменства в давній Руси ми тепер не можемо мати. Наприклад, з готового материялу лїтературного можна було-б виводити, що з середини XII в. лїтературна робота в Київі, та й взагалї на Руси, упадає, бо більшість творів нам відомих припадає на XI і початок XII в. Але чи було так дїйсно — зовсїм того не знаємо: деякі могли пропасти, до того ми багато маємо творів анонїмних, яких не знаємо анї авторів, анї місць, анї навіть часу написання. Тим і можливі були так одміннї, або й супротилежні погляди на давний стан осьвіти й письменства, то дуже оптимистичні, то занадто пессимистичні[1].

 
  1. Див. Очеркъ исторіи Кіевской земли с. 146–9; порівняй і предмову д. Никольского с. 1.