ським журналам“, відограли значну ролю в виборі громадскої працї покійника. „Русь не бажає нї полїтичного верховодства в сьвітї славяньскім нї носить ся вона з думками о якійсь там самостїйности державній. Істория лихолїтя давної дрібно-князівщини, істория бурливої козаччини суть достаточним, неспертим доказом, що Мала Русь власної окремої держави становити не може. Русь не уміла правити ся власними силами; при тім же й полїтичне роздробленє на частини нищило-б безпотрібно велику силу славяньского орґанїзму. Русь отже власної держави, хоч би таку й створити хотїли, цїлком не бажає. О полїтичних виворотах на Малій Руси розсудно-мислячий чоловік і думати не може“ (стр. 159–160). Як бачимо, погляд сей оснований на досьвідї історичнім і то в части по вказівкам Істориї Руси Богдана Дїдицкого, але хто зна, чи не мав впливу на єго скристалїзованє й досьвід щоденного сучасного житя рускої громади? Остаточно чи з сеї чи з тої причини станув Ом. Партицкий оддалїк від полїтичної роботи і хто зна, чи на разї бодай не „благую часть избра“. Память його роботи й його характеру позістане на все так прозоро-чистою, як була його особа за цїле житє.
Іван Копач.
На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том V (1895).djvu/87}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |