Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том V (1895).djvu/53

Ця сторінка вичитана

Памятаю я, що з початку р. 80 — київський материял архивний про арештованнє Костомарова, Шевченка і ин. був в руках одного нашого письменника: до єго вдавав ся я з листом 20/8 червня р. 1894, просячи подїлити ся зі мною тими звістками з того материялу, які він має, принаймнї сказати хоча: до кого і коли саме студент Олексїй Петров подав свій донос і чи згадав він в доносї Шевченка? На превеликий жаль наш шановний письменник не пошановав мого питання хоч би тобі єдиним словом відповідї… Не получити того мого листа єму не можна було…

Професорові Московського унїверситету Миколї Стороженкові поталанило переглянути в архиві 3-го отдїл. обидва слїдчі процеси. Де-які звістки з них він подав в „Кіев. Старинї“, але ті звістки занадто убогі, короткі. Треба сподївати ся, що Вп. Стороженко перегодом пощедрійшає; а доки що, без тих звісток, що можна добути з київського і петербурського архивів, — в житєпису Шевченковому сьвітять великі прогалини і заповнити їх хоч по троху можна тільки анальоґією; вгадуючи те, що дїяло ся з Шевченком з того, що дїяло ся з Кулїшем та з Костомаровом. Але-ж анальоґія не те що факт! та нема що робити.

Нехай той, що йтиме за мною, — заповнить прогалини фактами і полагодить мої помилки в анальоґії.

I.

Арештованю Шевченка, Костомарова, Гулака і иньч. спричинив ся своїм доносом студент Київського унїверситету Олексїй Петров — людина, здаєть ся, убога материяльно і — певна річ — великий злидар моральний. Батько його був якимсь урядником. Мати його, вдовіючи, жила з пенсиї — 100 руб., що давав їй уряд за службу її чоловіка. Кватирував сей студент опостїнь з Гулаком. А в Гулаковій кватері, як ми се вже відаємо з глави попередної нашого нарису[1], вперше було висловлено про потребу органїзовати те товариство, що стало потім звати ся „Кирило-Методіївським Брацтвом“. Органїзатор товариства Костомаров признаєть ся, що ідеєю товариства він переняв ся до фанатизма і простав її скрізь, де можна було. Простали її і іньчі товариші, і між ними більш за всїх Дмитро Пильчиков[2]. У Пильчикова — була добра осьвіта історична і хист поводити ся з молодими людьми. Нарештї ще горнула і вабила до його молодїж — його честна і проста вдача; жвавість і вмілість говорити промовисто. Тим то і вплив Пильчикова на молодїж був великий.

 
  1. Друкованій в „Зорі“ за сей (1895) рік.
  2. Помер у Харкові р. 1893 жовтня в 5 день.