Всї критики, котрі доторкали ся творів Шевченка, згідно називають Наймичку одною з єго найкращих поем. Совінський перекладаючи єї на польске назвав єї правдивою перлою української поезиї, а Француз Дюран назвав зарівно саму основу як і виконанє поеми — ґенїяльним надбанєм вселюдської лїтератури. Що помимо того ся поема як раз найменше була розбирана і коментована, сему причиною мабуть єї простота і натуральність. Читаєш єї — а все здаєть ся таке ясне, так природно з собою повязане, а притім висказане так просто і безпретенсионально, немов кождий епізод, кожде слово поеми вихоплене прямо з душі читача, так що єму й здумати собі важко, щоб що небудь могло бути не так, щоби в тій прямій, ясній та прозорій течії було можна що небудь змінити, додати або відняти.
Глубший аналїз показує нам, що ся простота, ясність і гармонїйність поеми є здобутком довгої і інтензивної творчої працї поета. Ми знаємо, що ся тема занимала єго досить довго і що він обробив єї два рази: раз в повісти, написаній мовою росийською, густо перемішаною зворотами українськими, а другий раз в поемі, написаній по українськи. Порівнанє тих обох творів дає нам можність заглянути глибоко в робітню творчого ґенїя Шевченкового. Для критичного аналїзу є се дуже вдячна тема, тим більше, що процес творчости Шевченка задля браку таких сьвідоцтв, які пр. маємо в мемуарах та кореспонденциях західніх писателїв, доси доволї темний. Розбір Наймички мусить мати певне значінє ще з иньшого погляду. Йдучи слїдом за сучасною европейською критикою, а по троха навіть із специяльно-националїстичних мотивів (Петров) деякі критики новійшими часами зняли у нас річ про впливи, яким підлягала наша новійша лїтература, а особливо єї головний кори-
