ся й одного чоловіка, в четвертім (Лояновцях) десять дворищ стояло пустими, а решта селян мала свободу задля татарського погрому. В околицї Камінецькій згадуєть ся лише два села, й обидва зруйновані Волохами — боркулабом хотинським: в однім було 50 дворищ, лишило ся лише 11, і з тих задля руїни не приходить жадного чиньшу; теж і в другій. В околицї Смотрицькій з семи сїл два ще давнїйше опустіли, три того року Татари зруйновали. В околицю Летичівську, як згадано, ревизор навіть поїхати не одваживсь propter timorem Tartarorum.
Щож супроти сих страшних руїн ставляла польська колонїзация державна? Гай-гай! В Скалї стїни не мають заборол, пообгнивали так, що вийти на їх ревизор не міг, артилєрия складалась з 11 гаковниць і 3 фуклерів, до сих ревизор не міг і доступити, бо стояли двоє на стїнї, а вийти не можна: сходцї погнили. В Смотричу одна частина замка забудована на ново, де стояли комори міщан і шляхти для хованя річей, а друга — стара й зруйнована, гармата складалась з 7 гаковниць і фуклера, що стояли над воротами в коморі престарій. „Столичне місто Камінець“, antemurale Christianum, як єго звали, головна твердиня цїлої південної границї, так представляєть ся у ревизора: „сей замок майже весь зруйнований, зпустошений“, „все майже будованнє замкове зруйновано, знищено, зпустошено, всї кутки порожні, так що сором таке писати чи казати про такий визначний замок“; не лїпші від того й стїни. Артилєрия значна, але припасу до неї небогато; щож до запасу для людей, то в одній коморї ревизор „не знайшов анї хлїба анї пиття, тільки сморід і все таке“, і нарештї зауважає: „знайшло ся два бики за два злотих, а запасу нїякого, анї мяса, анї муки, анї солоду, анї збіжа, анї овочів, анї кавалка хлїба, анї міри соли, анї пива, анї меду, анї паши коням в замку, чи на гумнї, тільки два стоги сїна на полї“. Тож була що до того підстава для жарта, який знаходимо тут же на осїбному клаптику: навязуючи до звісного прислівя про „польский міст“, невідомий каламбурист пише, нїби цитуючи папу Григория Великого: „міст польский, жовнїр австрійський, черниця баварська, віра угорська, рада литовська, віра пруська, побожність руська, піст нїмецький, будівля Скали й Каменця — все се нїчого не варто“.
При таких небезпечних обставинах життя цїлком зрозуміло, що ми достерігаємо лише незначні слїди чужої колонїзациї, що в відомостях описї виступає так сильно елемент руський. Межи міщанськими йменнями Скали виступає на яких 70 імен, окрім ландвійта Станислава, ще 3 — 4 імення більш-менш певно польскі (Войтко, Мазурова, Миклашова) і кілька непевних (Михно — пор. Михно
