и не сшиты.“[1] Згадаймо, що з року 1844 (25 лютого) до сїчня р. 1858 пройшло трохи що не цїлих 18 лїт. Коли-б „Наймичка“ і „Варнак“ були написані до заслання, так яким же чином вони дістали ся до Шевченка на засланнє? У Шевченка, як відомо, за сей 18-лїтній час двічи була ревізия паперів в квітнї р. 1847 і в квітнї р. 1850; одначе жадної указки нема на те, щоб під час ревізиї ті повістї у його забрато; а коли-б забрали були, так, певна річ, не вернули-б їх авторови, найпаче пісьля ревізиї р. 1850, уважаючи на сувору заборону йому писати. Та нехай буде на хвилину, що ті повісти пісьля ревізиї вернули йому (тодї-б на їх неминуче лишив ся слїд урядових рук, як се звичайно буває: „скрѣпа по листамъ, шнуръ и печать“). Нехай буде, що перед ревізиєю їх „спасли“, а потім вже переслано їх до Шевченка в Новопетровське. В такому разї хиба-б рука часу не лишила-б свого не виводного слїду і на атраментъ і на „плохому“ і незшитому папері?
Не забудьмо, що Шевченко їхав на Україну р. 1844 з думкою женити ся і оселити ся у Київі.[2] Що-ж ми бачимо в повістї „Наймичка“? На стор. 131 читаємо: „сумно минї, скорботно минї згадувати тепер мою молодість (памятаймо, що 25 лютого р. 1844 йому минуло тільки 30 лїт!), мій вік дитинний. Скорботно минї згадувати тепер ті степи широкі, безкраї, які я тодї бачив і яких вже не побачу нїколи“. Такої сумної і безнадійної думки не можна було висловити Шевченкови р. 1844, стоячи, так мовити, на порозї степів і маючи повну надїю і спромогу бачити їх. Така думка опановала його на засланню, найпаче в рр. 1853–1855; опановала і гнітила його зовсім натурально.
На стор. 69 „Наймички“ автор, говорячи про українську долину проти села на шляху „Ромоданї“, що йде з Ромен на Кременчук, каже, що „в лїтнї, тихі та пекучі днї там буває і марево, наче на безводних степах киргизських“… Через кільки рядків він говорить про могили, „похожі формою і величиною на могили мїж Києвом і Васильковим“. Питаю я: чи можна гадати, щоб Шевченко в роцї 1844 так говорив про киргизський степ, коли він ще не бачив його, а може й не відав взагалї про марево по тих степах? Нарештї згадаймо, що розкопувати могили між Київом і Васильковом Шевченко їздив з проф. Іванішевим р. 1846 і тодї спізнав їх форму і величину.[3]
