Руські лїтописи вел. кн. Литовського; чи русько-литовські — так називаємо ми писані руською мовою лїтописи, що мають на метї представити історию в. кн. Литовського — займають серед того рода памяток дуже важне місце і як історичні джерела, часом одинокі, для дуже важних моментів в істориї Східньої Европи, і як памятки письменства й культурного життя дуже глухого, мало відомого періода. А при всїм тим для вислїдження їх наука зробила ще дуже мало; не ясним зістаєть ся і їх початок, і їх уклад, і їх культурно-історичне значіннє. Таке сумне становище їх в сучасній істориоґрафії передо всїм треба об'яснити станом їх традициї. Для найдавнїйшої русько-литовської лїтописи, що є предметом сїєї замітки (инакше: лїтопись Даниловича–Попова, Перша литовсько-руська лїтопись, Лїтопись в. кн. литовських) маємо текст з двох рукописей т. зв. Одинцевичів або Супрасльської (тепер невідомої), виданий І. Даниловичом (латинницею і — видко — не дуже поправно)[1] і т. зв. Слуцької або Порічської, виданий А. Поповим[2], та витяги з сїєї лїтописи в текстї ширшої редакциї русько-литовської лїтописи (инакше — Друга л.-руська лїтопись), виданім Нарбутом.[3] Тим часом
Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том VIII (1895).djvu/33
Ця сторінка вичитана
„ПОХВАЛА В. КН. ВИТОВТУ“,
кілька уваг про склад найдавнїйшої русько-литовської лїтописи.
Написав М. ГРУШЕВСЬКИЙ.
I.
