Пйотрковеький провіндияльний синод з жовтня 1542 р., на якому 30-лїтний Мартин Кромер виголосив славну свою бесіду „de tuenda dignitate sacerdotis“, — заінавґурував в дуже сумних хвилях животіння польсько-католицької церкви вже цілий ряд синодів важних та інтересних не лише для істориї польської церкви, але й для дослідників польско-руських церковних відносин в доберестейській добі, а радше в добі передунїонної аґтациї (очевидна річ, з кількома виїмками). Серед тих синодів, для яких — до річи кажучи — первовзором був все згаданий пйотрковеький синод, займає варшавський синод з марта 1561 р. одно з визначнїйших місць. Відбув ся він під вражіннвм важних подій.
Як раз саме тоді проголосив папа продовженне тридентського собору, на який польське духовенство мало вислати своїх відпоручників, в Польщі — католицьке духовенство ждало зі зрозумілою непевністю та жахом нового сойму, який для католиків Бог зна чим міг скінчити ся, усі говорили голосно про великий конфесийний собор, на якому мали би радити сектанти поруч з католиками, з дня на день упадав чим раз більше авторітет католицької церкви, а навпаки — ріс та кріпшав акатолицький табор. Здавало ся всїм, що ось саме тепер й прийшла пора национальної церкви в Польщі. Серед такої ситуациї й з’являєть ся в Польщі новий папський нунций Бе-
