чаїв; покинуло рідну мову, почало, денационалїзовати ся. Зрабовавши рідний народ і сама повернувшись в неволю чужого ладу і уряду, лївобережна шляхта геть чисто занедбала национально-просьвітні інтереси свого народу. Правда, кілько разів, трапляло ся їй обзивати ся про потребу орґанїзациї на Українї середних і висших шкіл,[1] але-ж про ті школи дбала вона в інтересах власних, а не народно-масових. Середні і висші школи, які почали заводити по Українї з початку XIX., для маси були зачинені, уже через те лишень саме, що науку в них проважено не национально-народною, а чужою, незрозумілою народові, мовою. Нові школи і про шляхту зробили ся жерелом асиміляциї, ще гіршого роз'єднання шляхти з народом. Духовенство, стративши характер виборний, зробило ся спершу кастовим, а перегодом і чисто-урядницким. Де-хто з духовенства опинив ся в просьвітних і социяльно-економічних відносинах до народу на становищи такому-ж самому як і дворянство.
Таким чином українська інтелїгенция, покинувши рідну мову, тим самим стала недбалою і ворожою до розвитку осьвіти народу і национального письменства. Найголовнїйший цемент, що перш за все єднає і міцнїйше над усе споює народ з інтелїгенциєю, рідна народна мова була знехтована. На обох половинах України стало дві мови: панська — на правому боцї польска, на лївому московська — і мужича, народно-национальна. Той орган, та зброя, що скрізь по сьвітах і більш за все сприяє переливати сьвіт і культуру зверху вниз — зробив ся тепер чимсь таким, що раз-у-раз нагадувало народови в розмові з паном про крепацтво і помимо волї народної роз'ятрювало болячку вороговання двох станів людности. Крепацтво наложило на український народ неволю особисту і в істоті не таку тяжку, як крепацтво духове, кайдани темноти народної: їх сковала українська інтелїгенция тим найголовнїйше, що відцурала ся народної мови і засипала ту керницю, з якої всюди і скрізь плине осьвіта і культура з гори в долину.
Таким чином в останнїй четвертинї XVIII. в. українську народну масу обгорнула з усїх кінцїв густа хмара темноти і неволї житя і духу. Зрабований і зневолений народ мовчки перебував в злиднях; мовчки в непросьвітній темнотї, позбавлений усїх прав горожанських робив не на себе, працьовав на своїх гнобителїв. Усї інтереси маси стали супротилежними інтересами володарів „кріпостних“ душ. А лїпші українські інтелїґентні сили працьовали теж не на рідний край. Україна своїми силами збога-
- ↑ Див. Накази в Комісию Катерини II.
