не відриваєть ся від народности: він скрізь, завждї та ще й преглибоко зістаєть ся суще народним, национальним. Се через те, що він і єго муза родили ся і зросли на грунтї народної української істориї: він згуртовав в собі усї национальні і добрі і лихі сторони; усї радощі і скорботи колєктивної душі народної. Тим то його наймення і твори придбали собі такої ваги і популярности, яких не досягав під сїлською стріхою жаден з великих поетів.
Видима річ, що не легке діло списати житє такого видатного чоловіка, яким був Шевченко, а тим паче трудно зробити певну оцінку його творів — поруч з істориєю і оцінкою культури росийської. За для такої працї в Росиї що не прийшов час, тай де інде нинї дїло се ще не можливе, через те, що ще є прогалини, незаповнені житєписним материялом. Одначе-ж можна і треба критично розглянути той материял, який є, звести його до купи і списати хоч нарис докладної біоґрафії Шевченка. От до сїєї праці я і взяв ся: але я не певен, що зроблю її цїлком дотепно, без догани. Я робитиму, як зумію, уважаючи, що я тілько стежку протоптую до списання Шевченкової житєписи. Прийде колись хтось більш за мене вдатен і зробить лїпше, а я буду щасливий вже з сьвідомости, що й моєї працї є зерно. Тим часом може будуть оголошені урядові документи з процесу Шевченка: як от донос на його, слїдство над ним у Київї, в Петербурзї і т. ін.
Перші звістки про житє Шевченка були надруковані в журналї „Народное Чтеніе“ (1860 р. кн. за лютий) в автобіографичному листї поети до редактора того журнала, нашого-ж таки земляка-полтавця, до Олександра Оболонського. Лист той писаний 18 лютого, а зарік і автор його преставив ся.
По смерти Шевченка материял про його житє почали збирати його приятелі і знаємі. Перш за всіх надруковали д. д. Жемчужников, Лазаревський, Чалий, Костомаров і інчі в „Основі“ 1861 і 1862 р. хто споминки, хто листи і т. інч. В „Основі“ ж надруковано „Дневникъ“ Шевченка, писаний поетою за недовгий час і майже на останку вже свого віку. „Дневникъ“ вельми коштовний материял житєписний: на жаль його друковано з значними прогалинами. Нинї „Дневникъ“ в дорогоцїнній колєкциї д. Василя Тарновського. З того часу, як спинило ся видаваннє „Основи“, спинило ся було і друкованнє в Росиї материялів про житє Шевченка; аж доки в Москві р. 1874 редакция народного журнала „Грамотей“ не надруковала працї В. П. Маслова: „Тарасъ Григорьевичъ Шевченко“. Отся невеличка книжечка — на 56 стор. має значну заслугу: вона стала Українї в великій пригодї, бо вона зворушила чимало
