ких полїтичних завірюхах; здебільшого вона пасивно приймала набутки сієї боротьби, сумирно корилась усякому господарю часу. Жерела доволї виразно виявляють, що вона сприяла найбільше своїм природженим князям, але атрофірована попередньою княжою самовластною полїтикою, вона не вміє виступити за них рішуче та до того — треба признатись — і Романовичі не вміли очевидячки сперти ся на сю підвалину. Головну ролю відгравають бояре, як ляльками перекидаючись князями, шукаючи кандидатів найбільше здатних до запровадження своїх полїтичних плянів. Які були сї пляни, зовсїм виразно виявляє сучасний лїтописець, росказуючи, як бояре галицькі „Данила князем собѣ называху, а самѣ всю землю держаху“[1]; мати князя тільки для прилїки й на власну руку, по своїй волї порядкувати землю — такі були змагання боярства. Декому з них удавалось на якийсь час і „вокняжити ся“,[2] але княженя сї були ефемерні: перешкаджала боротьба партій й особисті інтриґи, втручання сторонних державників; до того, що дуже важно, — бояре не мали, знать, за собою запомоги від громади, раз — через ту-ж таки її атрофію, друге — що вони, здаєть ся, й недбали про полулярність, піклуючись тільки про власну користь й збогачення своїх клїєнтів. Принаймнї лїтописець (правда, що прихильний до князївського роду), оповідаючи про їх порядковання, каже, що бояре „грабували землю“.[3] Тим то громада, хоч пасивно доволї, але все таки більш підперала Данила, анї-ж бояр: одного князя було лекше задоволити, нїж сїх урядників-аристократів, вже попереду відірваних від громади, відбіглих усяких моральних з нею звязків.
Скільки можна гадати, Київщина й Галичина з погляду громадсько-полїтичного устрою були мов би полюсами на тогочасній Українї-Руси; в першій громада набула найбільшого на той час (хоч абсолютно все таки не великого) впливу на справи земські; в Галичинї вона була, здається, більш як де пригнїчена, атрофірована й княжа власть, поки не повстало боярство, набула найбільшої сили. Інчі землї українсько-руські займали посередні становища між сїх двох полюсів. Комбінуючи звістки про їх, не маємо причини думати (хоч не завше можемо те конечне зафактувати), що-б княжа власть мала тут де небудь таку абсолютну перевагу, як по Галичинї. З другого боку, дуже мале число звісток про дїяльність громади, хоч залежить перш усего від загального напрямку
