інче.[1] Ми не бачимо навіть майже нїколи (противні випадки рідкі й маловажні), що-б віче заходилось заховати собі якісь певні ґарантиї, поставити князю кондициї й застерегти себе від дальших кривд, Згадаємо на зразок дещо більш характерне. Так 1097 р. Сьвятополк, князь у громадї непопулярний, хотїв утїкти з Київа перед находом заднїпрянських князїв; Кияне з причин полїтичних не пустили єго й уступили ся за него перед тими заднїпрянськими князями, але вони в сїм разї нїчого не вчинили, що-б у так здатному часї узяти від Сьвятополка які небудь ґарантиї на дальше. Коли 1146 р. Кияне заскаржили ся Ігорю на єго тіунів і те-ж були в такому становищу, що могли вимагати від князя, чого хотїли, віче допевняєть ся тільки, щоб князь сам правив суд, як що будуть які незадоволення через єго тіунів, — тай по всему, а князю самому воно не ставить нїяких обмежень, кондиций („Ратша ны погуби Киевъ, а Тудоръ Вишегородъ[2]; а нынѣ, княже Святославе (брат Ігоря), цѣлуй намъ хрестъ, и зъ (за) братомъ своимъ: аще кому насъ будетъ обида, то ты прави“.[3]
Взагалї князя уважали за елємент в громадському устрої конечне потрібний; земля піклувалась завше, щоб мати собі князя, й без него почувала себе дуже нїяково; — тому ми маємо в жерелах кілька зразків, досить ясних.[4]
Що до відносин князя й дружини, то ми взагалї бачимо їх по Київщинї завше солїдарними; як виходять коли непорозуміння — то з особистих яких небудь причин, але дружина завше звязана безпосередне з князем і яко інститут нїколи окремо не виступає.[5]
Зовсїм інакше як по Київщинї склали ся відносини громадсько-
- ↑ Ипат. с. 120–1, 198, 230, дивись також с. 284; Лѣтопись по Лаврентіевскому списку вид. 1872. р, С.-Петербург, с. 296–297.
- ↑ Місто над Днїпром, трохи вище Київа.
- ↑ Ипат. с. 229.
- ↑ Так 1069 р. коли Всеслав, що Кияне наставили були собі за князя замісць Із'яслава, втїк з Київщини, Кияне не відважили ся бороти ся з Із'яславом, закликали до себе Сьвятослава, а як той не згодив ся, покорили ся Із'яславу. Ще виразнїщий випадок маємо 1154. р., коли Мстиславичі, програвши справу, кинули були Київщину: „тогды тяжко бяше Кияномъ, не осталъ бо ся бяше у нихъ ни одинъ князь у Киевѣ“, й Кияне прийняли до себе непопулярного Із'яслава Давидовича, щоби мати якогось князя. (Ипат. с. 120–2, 327).
- ↑ Непорозумівшись з князем, дружинник або пристає до інчого князя, або кидає зовсїм княжу службу — в першому разї він все таки зостаєть ся звязаний з князем, хоч не тим, а другим, в останньому разї він вже перестає бути дружинником і виступає яко частина земської громади.
