простати свої волости, набувати нові землї, підбивати нові племена, бо ширша волость давала більш богацтва й сили, спроможности до держання велелюдної дружини; і дружинї се було на користь, бо разом з тим ширило ся поле для її дїяльности, намножали ся уряди, й „княжий муж“ міг осягти собі більш користну посаду, поважнїще становище, тай взагалі у богатого князя и дружинї було лучче, бо на тогочасну думку добрий князь своїм багацтвом мусив дїлити ся з своєю дружиною, як із спільниками, а не ховати для себе. Громадї про се простаннє волостий було байдуже, бо земля взагалї мало або й зовсїм з того не користувалась. Князю на користь було — з погляду фінансового — ширити свої компетенциї в землї, множити своїх урядників та вводити різні „новини“ податкові. Сприяла сему й дружина — з тих же причин; але громадї се вже було прикро, й вона противила ся часом, скільки могла, а нїяк не сприяла. Таким робом князь із дружиною в своїх інтересах і відносинах до громади, до землї були солїдарні, і ставали до неї часом, задля своїх інтересів, навіть у вороже становище. Але коли й не ворогували вони проміж себе, то ночували себе все таки за окремі громадсько-політичні ґрупи — князь з дружиною, як сказано самі по собі, а земля сама по собі.
Що до детального висьлїджування відносин сїх двох основ громадсько-полїтичного устрою, то ми знаємо тут взагалї дуже мало. Лїтописцї наші дуже рідко виходять з кругу околишних справ полїтики й церкви, поставлень епископів та камяних церков, княжих війн, родин та весїль — і здебільшого тільки припадково розказують нам щось про відносини внутрішні. Де що знаємо ми тільки про Київську, землю за XII. в. та за Галичину XIII. в., про інчі землї, про інчі часи — майже нїчого, а часом таки — й просто нїчого. Тим то, що-б ближче вирозуміти тогочасні політичні відносини, треба нам спинити ся на час коло Київщини й Галичини.
По Київщині земська основа мала, як порівняти з інчими землями, значну вагу в громадсько-полїтичних відносинах. Силу й вплив свій вона — й її орґан віче — набувають головнїще за часи боротьби князїв за київський стіл; тим часом як тягало ся кілька князїв — претендентів, віче могло по змозі підперати своїми силами милого собі князя й вимагати в якійсь мірі од єго, абой взагалї від претендентів, що-б вони задоволяли єго бажання. Апоґей впливу й розвитку київського віча — се се-
