що по усїх тутейших місцях взагалї устрій був більш менч однаковий, бо взагалї спільні були громадські й полїтичні обставини.[1]
Богато кому може здатись неймовірним, що-б тогочасні Українцї охоче, своєю волею нищили свій национальний державний устрій та віддавали ся в безпосередне підданьство Татарві. Ми так призвичаєні до традицийних (тай не зовсїм і несправедливих) нарікань на татарську зверхність, до всяких страхів татарских находів, мордовання, нищення, що нам якось неможливим здаєть ся, що-б істнував якийсь modus vivendi з сїєю жорстокою, варварською масою. Тим часом ми маємо кілька звісток, досить виразних, що засьвідчують нам противне. Я попереду нагадаю кілька фактів, що належать до попереднїх часів. З лїтописий ми знаємо, що серед степів половецьких, серед тієї варварської маси були міста з людностю осїлою, наче-б християнською, очевидячки — не дикою половецькою.[2] Ми знаємо, що на тих степах пробували якісь „бродники“, мабуть роду славянського, що з своїм воєводою Плоскинею брали участь і в першому наході Татарів на українські степи 1223 р[3]. Ми знаємо, що серед воєн Половцїв з Русею через степи половецькі ходили одначе купецькі каравани на Русь.[4]
Що до Татарів, то я нагадаю тут цїкавий епізод, заведений в кілька збірників північних — про Олега князя рильского й Святослава князя липецького (в Курщинї): баскак татарський Ахмет осадив дві слободи на землях Олега; у баскака з князями вийти спірки зза сїх слобод, слободяне докучали княжим підданцям, князї нападали на слободян; Татари за се винищили все їх князївство, а на останку князї розігнали сї слободи. Увесь сей епізод написаний з погляду князївського, дуже вороже для Татар, але нам дуже цїкава звістка про слободи: „и умножишася людей во слободахъ тѣхъ, со всѣхъ сторонъ сошедшеся, насиліє творяху христіаномъ, сущимъ Курскія области“ (а пізнїщий збірник, Ніконовський, додає: „и быша тамо торгы и мастеры всякія, и быша тѣ велики двѣ свободы, якоже грады великіа)[5]: очевидячки під
- ↑ Дрібнїще про сей устрій див. у д. Молчановського с. 156 і далї.
- ↑ Ипат. с. 192; Барсова Географія Начальной лѣтописи с. 151 й у Голубовського — Печенѣги, Торки, Половцы, гл. IV.
- ↑ 1. Новгор. с. 40.
- ↑ Ипат. с. 429.
- ↑ Полное собраніе русскихъ лѣтописей т. VII. с. 176, т. IX. с. 162. Никоновський збірник часто тільки риторично амплїфікує давнїщі подання жерел, але поданий варіянт єго в кожнім разї цїкавий, бо редагував ся збірник в той час, коли відносини Татар до людности славянської (московської) були добре відомі.
