здобув собі попередню запомогу тільки з тим, що не доведе дїла до війни, а сам навпаки викликав крик до бійки. „Господина наша князя! одказало віче“, не погубита насъ до конца. Се нынѣ отци наша и братья наша и сынови наши на полку, они изоимани, а друзии избьени и оружие снято. А нынѣ ать не возьмуть насъ на полонъ, поѣдита въ свои волости. А вы вѣдаета, оже намъ съ Гюргемъ не ужити; аже по сихъ днехъ кде узримъ стягы ваю, ту мы готовы ваю есмы.“[1] Ізяслав з Ростиславом з тим поїхали геть.
Ся відповїдь віча єсть гіркий докір і самому Із'яславу й тогочасному княжому устрою: саме перед тим князь обманив з своєї користи людий, віче мусїло сердитись на єго й з ним разом воно признає, що Із'яслав для їх все таки князь найкращий — кращого нема. Слова віча: „господина наша князя, не погубита насъ до конца“ — можна-б поставити епіґрафом тогочасних відносин князя й громади.
При таких обставинах, мусимо спитатись, що-ж примушувало, нахиляло громаду годити ся з княжою властю, ба навіть тримати ся її часами дуже гаряче, як то наводять згадані вище зразки. На се можна знайти кілька причин — я виложу ті, які менї здають ся більш певними, виразними.
Перш усего деякі князї своїм тактом, чи приємним особистим характером вміли якось таки зменчити, закрити перед очима громади ті аномалїї устрою й придбати популярність, так наприклад було в Київщинї з Мономахом, Із'яславом і т. ін.
Усякий князь мав у громадї свою особисту клїєнтелю, своє сторонннцтво. Дружина єго як не уся то хоч частиною була з родів місцевих — вона, значить, теж мала якийсь вплив у громадї. Таким робом князївсько-дружний устрій сам по собі якусь частину громади мав за собою.
Далї, в усякому концентрованому орґанїзмі громадському мабуть знайдеть ся якась частина громади, для котрої ся концентрация користна. З-єдноченнє в одну землю города з пригородами, наприклад, могло бути до смаку людности города, як не всїй, то частинї, бо підбивало під вплив города пригороди; воно могло бути користним з поглядів торговельних чи промислових; воно давало більш засобів боронитись спільними силами. Тим часом, як менї здаєть ся, з-єдноченнє міських округів в одну землю, з геґемонією „города“, формувалось, може хіба з якими винятками, князївсько-дружинним устроєм. Перед запровадженнєм сего
- ↑ Ипат. с. 268.
