Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том I (1892).pdf/113

Ця сторінка вичитана

за всїх кликали читати псалтир[1]. Не було в селї поховано нї одного мреця, щоб над ним Шевченко не читав псалтиря. За читаннє єму давали книш і копу[2] гроший. Гроші ті забирав собі Богорський, а Тарасови давав з них десяту копійку.[3] Отсе і був увесь Тарасів мізерний заробіток, з якого треба було єму одягати ся і обувати ся. Тож і не диво, що ходив він звичайно в сїрій дїрявій свитцї; завжди в брудній сорочцї, бо нїкому було випрати, а про шапку і чоботи і спомину не було нї в лїтку, нї зимою[4]. Раз якось один селянин за читаннє псалтиря подаровав єму ременю на пришви, але дяк учитель одібрав, яко свою власність. „Я, каже Тарас в одних віршах, було трохи не голе, таке убоге“. Замісць шапки він сам собі пошив щось таке, що походило нїби на польску конфедератку[5]. Коли трапляло ся, що він приходив в Зелену до сестри Катерини, так завжди босий, трохи не голий і з усякою нечистю на голові.[6]

Бідував він не тілько на одежу, а перебуваючи у Богорського, трапляло ся по кільки день і голодувати. Аж сумно няти віри оповіданню Козачковського[7] а не няти не маємо жадного приводу, що голодуваннє примушувало Тараса красти курий, гусий, поросят і з того варити собі вечеру нишком за селом у печері. Козачковський оповідає цїкавий факт з того часу. Кирилівцї, помітивши, що в печері інодї в ночи горить огонь, почали гадати, що то поселила ся нечиста сила і прохали попа вигнати чортяку. Піп, зібравши громаду, пішов до печери, окропив вхід сьвяченою водою і радив, що б хто полїз в печеру, та подивив ся, що там є. Нїхто не відважував ся. Тоді люде скинули ся і зібрали скілько там гроший на платню тому, хто відважить ся полїзти в печеру. Охочим перш за всїх виступив Тарас: спершу єго не хотїли пускати, а далї стало на тому: „нехай лїзе! воно ще мале, до єго нечиста сила не пристане.“ Тарас і виду не подав, що він добре відає, що є в тій печері, навпаки казав, щоб б до єго привязали провсяк случай веревку; коли, мовляв, скоїть нечиста сила що непевного над ним в печері, так буде хоч яким робом витягти єго. Люди послухали ся, вволили єго волю і він на привязї полїз в печеру; поприбирав там слїди свого кухарства і вилїзши на-

  1. Кіев. Телеграф. 1875 Н. 25.
  2. Копа = 50 копійок.
  3. Кобзар 1876 XVI.
  4. Княгиня 665.
  5. Основа ibid.
  6. Кіев. Стар. ibid.
  7. Кіев. Телегр. ibid.