Кирилівська церковна школа — була звичайна хата біля церкви на майданї. Колись на Україні майже при кожній церкві була така школа. По тих школах учителювали звичайно дяки; школа була і житлом дяків. Кирилівська школа того часу, як правив нею Богорський, була обідрана, не обмазана; шибки у вікнах повибивані. Від сусїдних хат вона відрізняла ся тілько тим, що була більша за їх, стояла на майданї, без двору, на одшибі. А на Кирилівський шинок не походила вона тому тілько, що була в більшій нїж він неохайности, більш нечепурна і більш за єго запущена. Учителювали кирилівські дяки Андрій Зневелич і Петро Богорський. У кожного з них були свої школярі. У Богорського їх було більше і учив він лїпше.[1] Петро Богорський був поповичем з села Верещаків, Звенигородського повіту; учив ся в Київській духовній семинариї, та її не скінчив; а дійшовши „до середнього класу риторики“, і навчившись в архієрейському хорі церковному уставу і сьпіву, вийшов на 24 роцї свого віку на дяка в село Кирилівку.[2] Вже з сего самого знати, що Богорський не вельми був прихилен до науки і до власної осьвіти. Не могла семинария виховати з єго людину тверезу, непющу. Уживанє семинаристами „Божої слези“ і за нашого навіть часу, — на превеликий жаль, трапляєть ся часто густо; а за часу Богорського — горілка між семинаристами була річ звичайна; тим паче між хористами архієрейського хору. Тим то уживанє Богорським горілки через край, і тодї як був він вже дяком, — річ хоч і не добра, але звичайна.
Богорський, — треба сказати, — охоче приняв до себе Тараса. Отець Петро Лебединцев,[3] пильнуючи показати Богорського лїпшим, нїж показується він в автобіографичному листі Тараса, між інчим додає, що коли б дяк не приняв був до себе Тараса, так він запевне б зрівняв ся б з останними сїльськими хлопцами і не вийшов би на сьвіт в люде, і що Богорському за Тараса нїхто нїчого не платив. Останнє — зовсїм певно; бо й нїкому було за сироту-злидаря платити, але-ж і безкористного тут нїчого не було, а була Богорському очевидна користь з Тараса і яко з робітника-хлопця і яко з доброго читаки. Шевченко — єму служив, носив воду, рубав і носив дрова, може й піч топив і прибирав в школї. Тарас любив, що б було чисто і в хатї і біля хати. Головна ж річ: Тарас читанєм псалтира заробляв на Богорського.
Тарас виразно читав, єго вважали в селї за лїпшого читаку і охоче
- ↑ Правда 1876. Споминки Варфоломея Шевченка.
- ↑ Кіевская Стар. 1882, сентябрь.
- ↑ ibidem.
