ярство, і воно в сїм разї не було заступником громади. Так і дїйсне воно може було скрізь по українсько-руських землях, що громада не борола ся тодї з княжою властю; але се жадним побитом не наводить, нїби громада була зовсїм задоволена своїм княжим statu quo й нїяких полїпшень не бажала — зовсїм навпаки! Не кажу вже за поодиноких непопулярних князїв — відносини громади до їх виявляли ся, наприклад, по Київщинї грабованнєм їх дворів пісьля смерти — але й взагалї, за малими винятками, як тільки були ще вони, громада була мало задоволена сучасною громадсько-полїтичною орґанїзациєю. Ми частенько знаходимо по наших і по дальших північних землях, де князї київської династиї утворили подібний же устрій громадський, — заскарження громади на неправий суд, на тяжкі „продажи“, се-б то грошеві кари, на княжих урядників. Заскарження йдуть через весь час, починаючи від тих Деревлян, що надумали ся з сїх причин забити князя Ігоря („аще не убемъ его, то вси ны погубить“[1], і до того північного книжника XII. в., що научаючи людий корити ся князю, докоряє їм, що вони не знають писанія: „идѣже законъ, ту и обидъ много“ (де закон, се-б то взагалї всяка власть, порядковання, там мусять бути неправда[2], або преславного мудреця Данила (т. зв. Заточника), що навчає: не держи собі двора коло княжого двора, не держи села коло княжого села, бо тіун (се-б то княжий), як той огонь з трута, а рядовичи (низчі урядники) — іскри.[3] Таким способом думка про власть для сучасного чоловіка безпосереднє вязала ся з думкою про кривду, утиск; власть і утиск ставали в якійсь мірі нїби синонїмами. Ще більше скаржили ся на те, що князї в своїх спірках, „которах“, недбали зовсїм про добробут народний, затягали за-для власної користи свої волости до війни, грабували землї та наводили на їх усяку дич степову — се було боляче місце сучасної громади.
Звичайно більше чи менче задоволеннє чи не задоволеннє, більша чи менша популярність князя залежали від єго вдачи й талановитости, але були тут і загальні причини. Перш усего залежало тут від тієї дво-
- ↑ Ипат. с. 34.
- ↑ Лавр. с. 351.
- ↑ Я подав сї вирази, як більш характерні, хоч вони відносять ся властиве до земель не українських, але як подавано вгорі, в устрою громадсько-полїтичному тих земель було багато подібного до земель українських; порівнявши наприклад оповідання лїтописця за князювання Всеволода Ярославовича київського († 1093), оповідання агіографів за Сьвятополка Із'яславича, Науку Мономаха й т. інше, переконаємось, що сї вирази можна прикласти й до українських відносин.
