за селом могилу, шестилїтний Тарас цїкавить ся подивити ся, що там далї за могилою ? Там, гадає він, повинні бути ті залїзні стовпи, що підпирають небо, там кінець сьвіту. Що як би піти подивити ся на їх?! А чом же и нї! „Піду, воно-ж не далеко“. — „І я, каже сам Шевченко, пішов через долину та через леваду просто на гору. Вийшов за село; минув царину, перейшов з пів верстви полем. На полї стоїть висока, чорна могила. Я здрапав ся на неї, що б звідтіль подивити ся, чи далеко ще до тих залїзних стовпів. Дивлю ся на всї боки: і по сей бік село і по той бік село, і там із за темних садів визирає церква з трома банями, з білим бляшаним дахом; і тут теж визирає з темно-зелених садів церква і вона під білою бляхою. Нї, подумав я, сегодня вже пізно; не дійду до тих стовпів, нехай завтра з Катрею. Вона пожене до череди корів, я ж піду до залїзних стовпів; а сегодня обдурю брата Микиту, скажу єму, що бачив ті залїзні стовпи, що підпирають небо“. І він рушив назад до господи, та невгадав дороги і взяв на чуже село. Іде собі і певен, що йде в Кирилівку. На щастє єго зустріла валка чумаків: спинили; один питаєть ся у єго:
— „А куди ти мандруєш паробче?“
— „До дому“.
— „А де-ж твоя домівка, небораче?“
— „В Кирилівцї“.
— „Так чого-ж ти йдеш на Моринцї?“
— „Я не на Моринцї, а на Кирилівку іду“.
— „А коли на Кирилівку так сїдай на мою мажу, ми довеземо тебе до дому“.
Посадили малого Тараса на віз, дали єму батіг в руки і повезли. Під'їздячи до села Тарас пізнав свою хату і весело закричав: „Он-де, он-де наша хата!“
— „А коли ти бачиш свою хату, сказав господар воза, то і йди собі з Богом“. І з сим словом зсадив хлопця з воза.
„На дворі вже смеркало, розповідає далї Шевченко, коли я підійшов до нашого перелазу. Дивлю ся через перелаз на двір, а там під хатою на темно-зеленому оксамитовому спориші усї наші сидять собі кругом і вечеряють: тілько моя старийша сестра і нянька Катерина не вечеряє і стоїть собі біля дверей, підперши голову рукою, і нїби позирає на перелаз. Ледві я висунув голову зза перелазу, як вона скрикнула: „прийшов, прийшов!“ та, підбігши до мене, вхопила мене на руки, помчала через двір і посадовила в круг вечеряти, мовивши: „сїдай вечеряти приблудо“. Повечерявши, сестра повела мене спати і, поклавши в постіль, перехристила, поцїловала і усьміхаючись, знов назвала мене
