Між памятками староруської лїтератури з кінця середних віків; що не знищив доси безслїдно зуб часу, заховало ся під многими взглядами інтересне „Слово Данила Заточника“. Від 1821–1889 р. нераз і не з одної рукописної копиї перепечатували єго росийські вчені, а загадочний характер твору був головною причиною до ще численнїйших коментарів і студий. Вісїм віднайдених доси копій сеї памятки і звиш двайцять посьвячених єму праць викликали так много спірних питань що-до лїтературного походженя твору, особи автора і часу, в котрім сей твір міг повстати, що той, хто хотїв би відповісти на них, мусїв би відповідати передо всїм на кожду з окрема. Вважаючи першою і найважнїйшою умовою такої працї виясненє лїтературного підкладу твору, я на се зверну нинї всю свою увагу, зачепляючи иньші питання лиш на стілько, на скілько перша буде в силї причинитись до виясненя їх.
Копії „Слова Данила Заточника“ появлялись в печати в тім порядку, в якім їх відкривали, а то:
1) Копія Толстого, захована в рукописи імп. публ. Бібліотеки N. 73, p. 251–256) з XVII в., надрукована К. Калайдовичем в „Памятникахъ Россійской Словесности XII в.“ (Москва, 1821, p. 227–240) з відмінами затраченої Карамзинської копії.
2) Копія Д. Н. Толстого, скорочена перерібка з XVII в., надрукована в „Отечественныхъ Запискахъ“ (1842 р., т. XXII, p. 57–59).
