Даєш Ти, Господи Єдиний,
Сади панам у Твоїм раю,
Даєш високії палати,
Пани-ж неситії, пузаті —
На рай твій, Господи! плюють…
Шевченко.
Парубочий вік Шевченка, — геть більш як його вік дитинний, убогий на певний материял життєписний. Хоч і як пильнував я розжити ся на такий материял, але не поталанило менї роздобути чого небудь більш-менш важного. Таким чином про період парубочого віку Шевченка, доки останнього викуплено з крепацтва, тільки по старому, вже відомому материялу, вести му я річ. Властиво я тільки критично, поглядом обєктивним роздивлю ся той материял.
Материял сей, кажу я, занадто убогий: автобіоґрафічний лист Шевченка до Оболонського; споминки Сошенка, переказані з його уст д. Чалим в книзї „Жизнь и произведенія Тараса Шевченка“ та автобіоґрафічне оповідання Тарасове „Художник“, надруковане в 5–8 чч. „Зорі“ сего року в моєму перекладї. Отсе і увесь головний материял; та ще деякі дрібненькі звістки, пороскидувані за 33 рр. по ріжних українських і росийських часописях. От і все! Вельми на омаль. На превеликий жаль і з сего материялу убогого — не все можна приймати яко материял певний. Звістки д. Чалого записані, як кажуть, „по старій памяті“. Сошенко пе-
