- Шановна громадо!
Розпочинаючи курс істориї Руси, я звертаю ся гадкою до того факту, що нашому давному книжникові київському здавав ся першим виступом Руси на історичну арену:
„Наченшю Михаилу царьствовати, нача ся прозывати Руская земля. О семъ бо увѣдахомъ, яко при семъ цари приходиша Русь на Царьградъ, якоже пишеть въ лѣтописании Грѣцкомъ“ — себто за Михайла з'явило ся імя Руси, а се ми знаємо тому, що за сего царя приходила Русь на Царьгород[1]. Так що той невідомий нам на імя автор Повісти временних лїт до сего часу відносить не тілько першу звістку, а й самий початок Руси, яко нового фактора в державнім житю народів східно-славянських.
Але звернїмось до сьвідка того находу, що єго бачив на власні очи. Ми маємо казання, що виголосив патриарха Фотій з поводу того находу, і єго обіжник з поводу охрещення Русів, і от що він тут каже про Русів: народ, про якого так часто балакано, народ що переважає инчих в жорстокости і в охотї до морду, себто звана Русь, що підбивши під себе своїх сусїдів і з того загордувавшись, на Ромейську державу зняла руки…“[2].
Сї слова жадним чином не зможуть прикладатись до першого виступленя народу на арену полїтичного житя, вони натякають на довгий попереднїй период громадської і державної еволюциї.
