гадка, затрачуєсь перспектива. Треба до того ще одно додати: п. Левицкий дає властиво не так річ про війну з Свидригайлом, про відносини в Польщі і Литві і т. і., як більше історию воєн, спорів та переговорів Польщі — з нїмецкими рицарями. Залежало се вчасти від жерел, бо жерела переважно нїмецкі, але власне треба було обмежити інші подробицї, а займитись докладнїйше властивим предметом.
З хибного становища автора виходить сама собою потреба дальших доповнень, а также провірок. Хибно й односторонно виходить особливо характер самого Свидригайла; не був він ідеальний, як не був ідеальний нї сам Ягайло, нї сучасні полїтики польскі. Але доля єго, як і доля Ягайла, робить вражінє дивно траґічне. Ягайло — щоб єму не закинути — до кінця любив свою Литву, заступав її, як лише вмів і міг. Але любив її і Свидригайло: побитий і упокорений, ще на смертній постелї дбає о се, щоб Луцк по єго смерти діставсь Литві, не Польщі; за те-ж називає єго п. Левицкий starym warchołem, але певно не ужив би тих слів, коли-б ходило о князя польского й землю нольску! Але навіть справи воєнні виходять у п. Левицкого неясно й попутано, особливо о скілько дотичать литовских і руских князів. П. Левицкий навіть не пробує розібратись в тодїшних відносинах Литви; час до часу появлюєсь оден то другий литовский або руский князь, раз по тій то знов по другій сторонї, без ладу и звязи.
За те не пропущена нї одна нагода для тенденцийних заміток. Мимо всего ученого пристрою, книжка п. Левицкого — властиво велика, тенденцийна брошура; а правду сказати, дїйсних, нових добутків в нїй мало. Тенденция се не нова, і не лїпше умотивована, як в інших подібних книжках: будьте братьми, бо ми так хочемо, будьте при тім такими — якими ми вас мати хочемо; чекайте терпеливо, аж минуть ся uprzedzenia wieku, а хто чекати не хоче, той ворог віри й цивілїзациї, варвар, азият! Все отсе знайшлось в книжцї п. Левицкого. Мають і інші народи свої погляди на свою місию культурну, свій характер, свої заслуги, але у Поляків виступають сї погляди й іллюзиї прямо в патольоґічній формі; досить згадати їх не так ще давний їх месиянїзм.
А шкода була-б для нас одних і других, шкода велика, коли-б таке зображуванє істориї мало тревати й дальше, що більше, — мало проникнути в більшій як доси мірі до поважних праць наукових і викликати переконанє — про безуспішність всякого порозуміня. Не беремось переконувати Поляків, але не можемо дати й собі накидати гадок. Замість штучно оправдувати се, що оправдати годї, — бо тодї прецї все оправдати би можна! — замість заглушуватись звучними словами, лїпше просто і ясно признати і шанувати чужі права. Найкращі фрази не змі-
