талановито потрапив на основні ознаки української народної вдачи, що дїяльність єго різко визначила ся з самого початку. Несьвідомо мабуть і для себе самого, Котляревський в своїх писаннях о стільки ясно та виразно виявив змагання тогочасної громади до витворення своєнародної лїтератури, своєнародної й формою й духом, що заступив своєю постаттю, примусив забути попереднї, невиразні, недужі прояви того змагання, й зробив велике вражіннє на сучасну громаду. Мотивів поезиї Котляревського ухопила ся зараз цїла серия письменників і єго писання за часу кількох поколїнь мали й мають безпосереднїй вплив на письменство наше; близші сучасники Котляревського в письменстві безпосередно вяжуть ся з ним, ідуть за єго приводом і прикладом. І ми, шукаючи в культурних обставинах гетьманщини, в старому письменстві ґенези письменства Котляревського, знов таки кажу, жадним чином не можемо заперечити незвичайному значінню єго особи. З другого боку, неприємні прояви „Котляревщини“ в пізнїщім нашім письменстві й культурному життю (ще й досї дають себе інодї почувати) не заслонять від очий наших тих здорових, буйних паростів, що виросли з сїмя, посїяного полтавським дияконенком. Чи так чи сяк, не вважаючи на деякі свої слабі чи неприємні ознаки, поезия Котляревського проторила стежку українському письменству, очевидячки, як не цїнувати її, а позитивні ознаки далеко, далеко в нїй переважали. Можна сказати, що те, що звичайно робить для того чи інчого прямовання цїла школа дїячів, зробив у нас сам Котляревський своєю дїяльностю. Писання єго були правдивим поворотним пунктом в нашім культурно-громадськім життю.
Одначе вони разом з тим не зостали ся при самому історичному значінню; вони не заховали ся тільки по істориях лїтератури та по христоматиях, не залїчили ся до числа тих клясичних утворів, які всї багато хвалять, та мало хто читає. Навпаки, не вважаючи на свій столїтний майже вік, писання Котляревського обертають ся в дуже широкій громадї; „Наталка“ й „Чарівник“ належать до найширше розповсюжених пєс українського театру, а Енеіда належить до найпопулярних книжок, і мала досї (залїчуючи й повні видання писань) більш пятнадцати видань. Можна сказати, що після Шевченка Котляревський єсть найпопулярний письменник український; ба навіть він має свою окрему, властиво свою громаду прихильників, котрої нема у Шевченка. Простий та веселий тон єго поезиї, не виявлені гостро, яскраво національні й социяльні ідеї здобули єму сїх прихильників: Поляки, котрих навіть Шевченкові „псалми Давидові“ „застрашили своїм вибором“, з охотою похваляють Котляревського; теж із Москалями. Правда сї самі ознаки викликали дорікання Котляревському з сторони наших патриотів, і я маю на метї тільки за-
