мить ся з творами україньских письменників, з творами відживаючих лїтератур словяньских, і взагалї стараєсь по-змозї получити гарні традициї домашні з найкращими провідними думками сучасних лїтератур західної Европи.
Бо чиж було в тих думках щось, що-б противилось традициям домашним? Лїтератури західної Европи розвивались прецї на тій самій основі, що й наша, чи за часів княжих, чи опісля, тілько що розвились свобіднїйше й богатше. Як до західної Европи, так і до нас прийшла лїтөратура від Греків, з Византиї. Давний же погляд на „мертвоту“ византийскої лїтератури тепер змінив ся: в Византиї була дуже богата лїтература простонародна, з осібною народною мовою, а простонародну лїтературу годї уважати мертвою. А опроче: хтож то переховав нам — серед переселень народів — лїтературу клясичну, численні-численні твори грецких письменників, і хто навчив їх розуміти, як не византийскі учені? Хто перенїс знакомство грецких писателїв клясичних до західної Европи? На яких же то взорах розвивались в західній Европі штуки, церковні й сьвітскі, музика, живопись, будівництво, поезия? Деж витворилась нова форма поетична, ритм (на місце давного розміру) і рим? Звідки черпали середновічні поети західної Европи свої теми? Дант опер ся на византийскім апокрифічнім творі (Видїніє св. Павла; і у нас звісна була частина сего твору п. з. Хожденіє Богородицї по мукам), а Дант писав що-йно в сто лїт по авторі Слова о полку Ігоревім. Тай чи завязки бодай одної поетичної теми західно-европейских лїтератур не змоглиб ми дошукатись в творах византийских та тїсно з византийскими звязаних творах лїтератур Сходу? Лютра випередили византийскі Аріяни (Ґоти), ческого Гуса — болгарскі Богумили й тїсно з ними получені полуденно-францускі Альбіґензи. Навіть по упадку Царгороду є ще Греки якийсь час учителями західної Европи, а у нас на Руси дїлають в XVI. в. — в Острозї Грек Лукарис, у Львові Арсеній, на північній Руси Максим Грек (образований в Італії, знакомий з звісним домінїканцем Савонаролею), і иньші. Колиж в книжній Византийщинї й було що, що могло немило вражати, то не треба забувати, що західно-европейска схолястика й псевдоклясика зовсїм не милїйші: впливи західні внесли в наше письменство XVI–XVII. вв. дивоглядну діялєктику, неможливі, відражаючі макаронїзми, завзяту полєміку — нераз про дрібницї — і т. и. Одного Славинецкого з сего часу можнаб хиба поставити побіч таких письменників періоду княжого, як св. Іларіон або Кирило Турівский. Опроче й ся немила схолястика, і псевдоклясика, як і опісля романтизм західної Европи — все се зросло в початках своїх также на основі византийскій.
Так отже знакомлячись з лїтературами західно-европейскими не до-
