ків; а опроче були висші духовні чини рускої церкви в руках вельможів, що не дуже думали коритись кому небудь (Пелеш, Іст. Унїї, I, 498 сс.). Давні суспільні верстви з часів княжих перемішались; хто не був принятий до гербів — сей не мав привилеїв і сходив що-раз низше. Положенє простого народа було що-раз гірше й зближалось до давного положеня невільника: під конець XV-ого й з початком XVI. вв. видають сойми що-раз тяжші закони против селян, роблять їх підданими, прикріпляють до землї, обовязують (1520, 1521) до роботи для панів (Бобжиньский, Іст. Польщі, II, 50 сс.). Як міг удержатись простий народ, коли навіть привилейоване, просьвічене міщаньство не може вдержатись: міщан виключено (1505) від висших духовних достоїнств, 1538-ого р. заборонено їй посїдати добра земські, утруднювано (на користь шляхти) торговлю, не допускано в суперечі привилеям до голосу на соймах. Нові тяжкі напади Татар нищили південну Русь в другій половині XV-ого і опісля аж трохи не по конець XVIII. в.; терпів від них тяжко Київ, що й без того став в сїм часї з князівского простим воєвідским городом (1471).
Давне письменство упало; 1453-ого р. попав в руки Турків Царгород, а й без того були звязи Руси в упадаючим Царгородом вже від довшого часу слабі й без великого значіня: тепер знаходять грецкі учені богате й корисне поле працї в західній Европі, при тамошних унїверситетах. У нас не було кому й не було спромоги дбати про письменство і науку: письменна дїяльність ограничаєсь рідким переписуванєм кількох давних памятників; так на пр. 1471-ого р. був переписуваний в печерскій Лаврі Патерик. За приводом висших польских верстов, образованих на заграничних унїверситетах: італїяньских, француских, нїмецких, бере перевагу польска мова, навіть на Волощинї (господар Івоня говорив з Свирговским і єго козаками по польски, 1574). Оден простий народ піддержував давні лїтературні переданя, переховував і розвивав давні поетичні мотиви, переповідав давні перекази й повісти, осьпівував татарске лихолїтє й свою тяжку боротьбу против Татар та Турків — але все те зовсім майже незалежно від своїх сучасних письменних провідників. Друга половина в. XV-ого і початок XVI-ого — се майже зовсїм мертва хвиля в істориї нашої письменної лїтератури.
В тім часї упадку й застою появляють ся перші завязки нового письменства на Руси литовскій: тут, по столїтній перерві, почавши від Витовта, продовжаєсь і лїтопись південної Руси. В сїм новім письменстві слїдні вже західні впливи, нїмецкі, польскі, а посередно й иньші, слїдні так на зміненій і вже мішаній мові, як і на провідних гадках сего письменства. Русь литовска була в лїпшім положеню від Галича й Ки-
