церкви й монастирі на Руси (волоска церква у Львові), митроп. Петро Могила походив з волоского господарского роду…
А коли на північній Руси, де найкріпше вкорінилась офіцияльна грецка культура, взяло верх княже самовластє, то на галицкій Руси бачимо перевагу боярства: Галичани не радо корять ся Романовичам, потомкам Мономаха, народний сьпівець Митуса виступає против Данила, болохівскі князї піддають ся радше Татарам. Против рішучої централїзації — виступає тут змаганє до самоуправи, против самоволї княжої — самоволя боярска. Бачимо отже ріжницї не в одних тілько памятниках письменства.
Правда, Галич згадуєсь в лїтописи богато пізнїйше від матері руских городів Києва, а Львів повстає щойно за Данила. Але правда й се, що по нападї Татар, коли Київ много й на довго стратив попередного свого значіня, полїтичне й лїтературне житє південної Руси знаходить захист в князївстві галицко-волиньскім: тут продовжаєсь навіть лїтопись київска. „Тогда бо“, каже тойже митроп. Кипріян, „бяше в своєй чести і времени земля волиньская, всяким обильством преімущи і славою, аще і нинї по многих ратех“ (вв. XIII і XIV). Галицкі князї славились осьвітою й ученостю, як на про нещасний кн. Володимир Василькович, „философ велик“, і др.
Точний розслїд памятників історичних і лїтературних кине згодом богато більше сьвітла на значінє галицкої Руси в істориї словяньскої й рускої культури, але вже на основі тих кількох даних, а особливо слів наочного сьвідка митроп. Кипріяна можно сказати, що значінє се сягає давного часу.
Та прийшла по Києві черга й на Галич, З упадком державної самостійности упадає й тут письменне житє. Навіть лїтопись галицкої Руси заховалась не на нашій землї, але десь на півночи, на Білій Руси, або ще дальше: в Костромі, Коломнї. Затратились грамоти княжі, ледви кілька їх, писаних по латинї для чужинцїв, заховалось десь в архівах пруских або угорских. По містах осїли нїмецкі міщани, з многими привілеями; по селах польска й спольщена шляхта, а нї — то также чужі кольонїсти. Король Ягайло знїс осібну галицку митрополїю; не маючи опори, а маючи переможних суперників в духовеньстві латиньскім, попало наше духовеньство в темноту й моральний упадок: здавалось, що з церквою упаде й послїдна народна інституция Руси. Київскі митрополити перебувають в Москві або на Литві. Опроче панує між висшим духовеньством симонїя, тож дбає оно тілько о доходи, є невіже й розпустне; патріярхи не мають над них власти, бо самі є невільниками Тур-
