просьвіти „комісиї для розшукуваня давнини в Києві“ (ся одначе не мала такої полїтичної мети). Проєкт Бібікова здобув собі санкцию лїтом 1843 р., і так з'явилась „київска дочасна комісия для розбирання давних актів“ (кіевская временная коммиссія для разбора древнихъ актовъ, состоящая при кіевскомъ, подольскомъ и волынскомъ генералъ-губернаторѣ), як і досі вона зоветь ся офіцияльно.
Такий чисто урядовий характер комісиї, становище історичної науки в ролї приводу национальної боротьби, під контролею місцевої адмінїстрациї, звичайно дуже мало відповідає вимаганням вільного, обєктивного вислїжування історичної правди. На щастя обставини зложили ся в дїйсности далеко лїпше, бо з заступників адмінїстрациї тільки сам Бібіков приймає дїяльну участь в справах комісиї, але як чоловік безперечно розумний, не міг накидати згори комісиї якихсь урядових проґрам: дальші ґенерал-ґубернатори активно не входили в справи комісиї. Дїйсне кермованнє науковою роботою опинилось в руках редакторів, і тут комісиї дуже пощастило, бо в сїй ролї знайшли ся справжні люди науки, з великим хистом і обєктивностию, котрі вели ся тільки науковими інтересами, а не урядовими змаганнями. Таким був перші двадцять лїт Микола Іванїшов (1843–1863), дальший двацяток (1863–1882) Волод. Антонович і останнїми часами Мих. Владимирский-Буданов.
Таким чином в дійсности урядове становище не пошкодило науковій вартости її праць. Польска громада й преса, що з поводу такого урядового характеру комісиї оберталась дуже неприхильо до неї, обвинувачуючи не тільки в браку обєктивности, сторонничому виборі актового материялу, ба навіть — фальсифікациї актів, — з часом мусїли перестати з такими закидами, й дати виданням комісиї поважне місце між жерелами до істориї правобічної України. За історіоґрафію росийску нема чого казати — з самого початку вона приймала виданнє комісиї з найбільшою повагою.
Тим часом урядовий характер не пошкодивши, як кажемо, науковости, був користним комісиї з погляду материяльних засобів й урядової запомоги. Комісия розпочинала свою дїяльність в обставинах дуже смутних — наукових сил було дуже мало, материял історичний був майже невідомий, в громадї ґрунт був мало приготований. Треба згадати, що україньска громада переживала ще на той час період свого духового упадку, й Київ тодї ще зовсїм не був таким центром духового життя, яким знову стає останнїх 20–30 років. Громада перебивалась на об'їдках історіоґрафії росийскої й польскої, або на компілятивних і памфлєтичних утворах минулого
