голосів[1]. Соймова інституція мала б перейти до історії.
Як бачимо проєкт зовсїм не радикальний, він полишав основу, не то суспільну але й полїтичну, зовсїм нетикану. До повного абсолютизму було ще далеко, про доконечну в такім разї бюрократію нема згадки. Загалом плян не відбігав від саксонського взірця, де станові інституції та привилеї були ще в повнім ходї. Ся поміркованість проєкту есть не так доказом Флемінґової полїтичної мудрости, що достроювала ся до реальних обставин, як радше вислів полїтичного світогляду сього мінїстра з завсїди сильними консервативно-аристократичними симпатіями. В тодішніх полїтичних кругах саксонських були й геть радикальнїйші люде[2], і сам Август у своїх особистих поглядах ішов дальше Флємінґа, виявляючи ся горячим і безоглядним абсолютизтом, — очевидно, тілько в теорії[3].
Хоч і як небогато радикалїзму у Флемінґовім проєктї, все ж таки про мирне введенє його в житє не могло бути й мови. Такі напрасні перевороти найкраще роблять ся підчас завойованя: побідник може мазати один правно-полїтичний стан, а писати другий. Очевидно, Август не міг виступити в ролї завойовника, навіть так як шведські королї Карл X та XII; його завойованє мусїло іти иншою дорогою. Він потрібував достаточної армії і розмістити її обережно по Польщи, а потім опираючи ся на ній брати ся до перестрою держави. Та що таке збиранє чужоземного війська противило ся польським законам, pacta-м conventa-м та викликало страх серед шляхти, тому треба було його вводити під претекстом війни. Так робили Габсбурґи. Турецька війна дала їм змогу залити Угорщину військом й опираючи ся на нїм приступати до реформи. Август був два роки дїяльний на угорськім воєннім теренї (1695—6) і як чоловік розумний мусїв певно інтересувати ся ходом відносин між Габсбурґами й Уграми. Тому то, ставши польським королем, з запалом віддавав ся плянам продовжена турецької війни. Що з тих плянів, а навіть походів нїчого не вийшло, винна тому не так неохота польської шляхти, як більше те, що від битви під Зентою (1697) турецька війна була майже закінчена, та анї Польща анї Август не могли думати, щоб вести війну на власну руку
