ського дому. По обідї відослав послів з почестною сторожию до назначеного приміщеня[1].
Цїсарське посольство наспіло до Чигирина в хвилю важних полїтичних пересправ. Напружені відносини між Хмельницьким і Москвою від нарад у Вильнї, до яких висланники царя не допустили козацьких послів, заострили ся майже до отвертої ворожнечі. Вість, що цар за цїну польської королївської корони готов віддати Україну назад Полякам, заворушила козацтво і гетьман та старшина зовсїм не крили свого негодованя перед царськими послами[2]. Лїзоля висловив зовсїм вірну думку, що по розриві з Москвою не остає Хмельницькому нїчо другого, як шукати опори в Габсбурґах або Шведах[3] — і гетьман вибрав Шведів та Ракоція. При їх помочи думав він добити ся сього, чого не зміг досї осягнути, нї через злуку з Татарами, нї під покровом Туреччини, нї через підданє України під зверхність царя. Тому живо піддержував навязані зносини з Каролем X Ґуставом, вислав до нього свого довіреного і зручного аґента, монаха Данила; заключив з Ракоцієм зачіпно-оборонний договор і післав йому в підмогу київського полковника Ждановича з 12000 козаків для спільної акції зі Шведами против Польщі. Через се станув в прямій суперечности до тодїшньої полїтики царя Алексїя Михайловича, який як раз під ту пору цїлою своєю силою звернув ся против Шведів і руйнував Інфлянти.
Однак мимо того обороту справ ще не хотїв Хмельницький рішучо зривати з Москвою, анї палити послїдних мостів між собою та Польщею. Він і тепер остав вірний своїй дотеперішній полїтиці, яка полягала на веденю переговорів на ріжні боки і проволїканю остаточних рішень аж до цїлковитого виясненя положеня. І саме в першій половинї 1657 р., в ту пору коли висланники віденського двора перебували в Чигиринї, зїхали ся там посли майже всїх їнтересованих держав і почали ся оживлені пересправи[4].
Як ми вже згадували, віденський двір вислав свого посла
- ↑ Опис подорожі і послуханя зладжений секретарем посольства Марціановичем. Ibid. Beilagen № 49 і 51 і в цитованій моноґрафії Паячовича, однак в деякими помилками.
- ↑ Статейный списокъ Ѳедора Бутурлина и дьяка Вас. Михайлова. Акты Ю. З. Россіи III, № 369.
- ↑ Cf. висше ст. G.
- ↑ Справозданє Марціановича с. 1. Beilage № 49.