Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 84. 1908.djvu/17

Цю сторінку схвалено

своїм намірі їхати далї, надїючи ся виминути віддїли Ракоція, видав маршалок наказ, дати послови потрібний віз і конї та доброго провідника. Зі свого боку приєднав собі архіепископ в товариша дальшої дороги одного єзуіта, який добре знав Україну.

Тому що дорога через Львів була зайнята віддїлом Кеменя, прийшло ся нашим подорожним взяти ся трохи на північ і тому вибрали дорогу на Сокаль. Подорож з Ярославя до Сокаля описує Марціанович в дуже темних красках: села спустошені і поруйновані; на великих просторах нї живої душі, лише трупи порозкидувані при дорозї; з великим трудом і коштом приходить ся роздобувати потрібну поживу. Дорогу відбували без провідника, бо проводу нїхто не хотїв підняти ся. За віз і конї мусїли платити потрійну цїну, а й то часами годї було дістати; в однім місци прийшло ся силоміць забрати потрібні конї. Доперва в Белзї найшли у тамошнього воєводи гостинний приєм і все потрібне до дальшої дороги. З тяжким трудом добили ся вкінци до Сокаля.

Під ту пору крутили ся всюду аґенти Ракоція, розкидаючи манїфест князя з зазивом до переходу під його підданство; тому стрітило ся цїсарське посольство з перепонами при вїздї до Сокаля, бо підозрівано в нїм висланників Ракоція. Аж коли виказали ся пропускними листами, дозволено цїлій дружинї вїхати в місто і надїлено потрібними річами. Одначе закупно нових коний і возів, наєм провідників і охоронної сторожі, яку з огляду на непевність дальшої дороги прийшло ся скріпити до числа 40, вичерпали грошеві засоби Парчевича, хоча переїхав доперва половину дороги. На кошта дальшої дороги через Берестечко до Дубна видав архіепископ своїх власних сто дукатів, які забрав зі собою. В Дубнї прийшло ся позичити у якогось Вірменина 1000 зл. Тут задержало ся посольство пять днїв в гостиннім замку княгинї Заславскої, яка потім безкористно віддала послови потрібні конї, вози і сторожу до розпорядимости на дальших шість миль дороги. Тому що дальша подорож мусїла відбувати ся через околиці непокоєні московськими і козацькими віддїлами, побільшено в Дубнї сторожу до 50 люда а в Корци навіть до 205. Відсіля треба було їхати 50 миль через пусті околицї, знищені Татарами, „де не то людини, але й пса не мож було стрітити“. Двічі мусїла посольська дружина ночувати під голим небом при огни, поки не добила ся до „козацького міста“ Брусилова. Закупивши тут по-