Ян Войнїцкий, який не то не хотїв віддати йому належних почестий і прислуг, а прямо таки не допустив його до себе. Як прихильник і довірений Ракоція, видїв бєцкий каштелян в цїсарськім посольстві до гетьмана ворожу затїю, а мабуть і шляхта на Спіжу була тої самої гадки. Зі скріпленою охоронною сторожию зразу на 20, далі на 25 людий, ізза непевности дороги і небезпеки від польського війська, переїхав Парчевич через Ланьцут, власність коронного маршалка Любомірского і Переворськ до Ярославя, куди наспів 6-го лютого.
В сїм містї стрітило ся посольство з несподїваною перешкодою, яка робила дальшу подорож на Україну майже неможливою. З початком р. 1657, незважаючи на небезпеки зимового походу, двигнув ся Ракоцій через стрийські Карпати на Польщу. В перших днях лютого, саме тодї, коли цїсарський посол наспів до Ярославя, стояв семигородський князь з головним військом в Стрию[1], а окремий віддїл семигородської кінноти і піхоти під проводом Яноша Коненя підступив 8-го лютого під Львів, щоби приєднати се місто для свого князя[2]. Вість про се приніс до Ярославя оден єзуіт, котрого по дорозї зі Львова обрабували жовнїри Ракоція. В містї викликала ся вість великий переполох і богато людий стало готовити ся до утечі. Єзуіти, до яких мартиянополїтанський архіепископ звернув ся за точнїйшими інформаціями, рішучо відраджували йому пускати ся в дальшу дорогу, тому що віддїли Ракоція зайняли всї переходи. Також коронний маршалок Любомірский намовляв посла до повороту, однак на прозьбу його ж післав розвідчика для провіреня принесених вістий. Між тим остав Парчевич в Ярославі, щоби розвідати докладнїйше про наміри Ракоція і дізнати ся, чи не ножна би було якою дорогою виминути вороже військо; відсїля й вислав віденськону дворови справозданє про своє положенє і вісти ним зібрані[3]. Коли посол зі своїм секретарем були на обідї у Любомірского, наспів висланий розвідчик і потвердив вість, що військо Ракоція наближує ся. Любомірский рішив подати ся з військом назад і намовляв Парчевича вертати з ним, обовязуючи ся відставити його під охороною військової сторожі, куда захоче. Коли ж сей все таки обставав при