трудностий і заходів. Козаки мусять мати свою точку опору, бо з Москвою розєднали ся і ненавидять московське ярмо, а польській шляхтї не вірять; Татари на них розсерджені, а Туркам вони не піддадуть ся, хиба в остаточній бідї. Таким чином не остає їм нїчо другого, як шукати собі опору у цїсаря або у Шведів. Вкінци зазначує ще раз, що головна нитка шведсько-козацьких переговорів находить ся в руках Радзєйовского, до якого козаки відносять ся з великим довірєм. Тому, при навязаню переговорів з гетьманом, приєднанє Радзєйовского для плянів цїсарського двора було би незвичайно важним успіхом[1].
Проєкт Лїзолї найшов відгомін серед цїсарських дорадників. Вальдероде одобрив думку навязаня переговорів з козаками, бо вони „схизматики“, отже їм однаково лучити ся чи з лютеранами, чи з католиками. Крім сього зазначив, як ми вже попереду згадали, що се буде з хісном для Польщі, та що польський король і република о се цїсаря просили. Однак заки починати справу, треба нарадити ся з польським посланником. Инші мінїстри прилучили ся до опінїї Вальдероде, лише бажали поступати обережно, так як козаки стоять також в звязи зі Шведами. Тому радили починати переговори з козаками не безпосередно через цїсарських послів, лише посередно через Польщу і Москву[2].
Однак на нарадї тайної ради 9 жовтня висказала ся більшість за тим, щоби навязати з Хмельницьким безпосередні зносини, тоб то вислати до нього таки цїсарського посла. Для уложеня інструкції послови рішено зібрати потрібні інформації. Метою посольства мало бути цїсарське посередництво між козаками і Польщею і тому головним предметом розвідів цїсарської ради було питанє, під якими умовами Польща досї пересправляла ся з Хмельницьким і в якім станї ті трактати тепер находять ся. Треба було розвідати також про титули гетьмана, чи кроні нього треба ще до кого звертати ся, та якою дорогою мав би цїсарський посол їхати. Про намірене посольство рішено як найшвидше повідомити польського короля та зайняти ся вишуканєм відповідної особи, щоби їй можна було поручити згадане посольство до козаків[3].
Із сим справа пішла у проволоку. Очи дипльоматії були під ту пору звернені на Вильну, де при посередництві цїсарських послів вели ся мирові трактати між Польщею і царем.
