Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 141-143. 1925.djvu/309

Ця сторінка вичитана

афоризму-епітафії: „Світ ловив мене, та не впіймав“ — справді одкинули ґіґантську тінь на всеньке дальше наше письменство, і ми спорадично й бачимо видимі тієї тіні познаки в формі глибокого інтересу до ідей, життя та особи Сковороди. І переживаючи оце нову того інтересу хвилю, згадаємо теплим словом невмирущого „старчика“, що найтемнійшої доби нашого національного занепаду та поневолення засвітив свій досвітній огонь непропащої правди та, віддавши данину темному часу, як його породження — все ж зробився предотечею неминучого світанку, оживлення та відродження.

 9. XII. 1922.