„Старчик Сковорода“ — отакий маємо власноручний підпис на відомому всім певне портреті Сковороди,
Багато славних було ймен у минулій історії України. Багато невмірущих зажило собі вікопомного признання і невиводними рисами записало себе в історії української культури. Але мабуть жадне з їх не було таким популярним і свого часу, і такого тривкого, міцного сліду по собі не лишило, як імя старчика Сковороди. Саме-от — „старчика“: не фільософа Сковороди, бо глибіні його фільософії ледве чи й могли до зрозуміння доходити широким масам, опріч небагатьох вибранців; не письменника Сковороди, бо твори його художні аж ніяк не належать до таких, що покликані „глаголом жечь сердца людей“; не педаґоґа Сковороди, бо й сама педаґоґічна праця була в його житті тільки випадковим і скороминущим епізодом, раз-у-раз і нехибно кінчаючись тим, що старчик Сковорода трощив призначені рямці, отрясав порох од ніг своїх, брав до рук патерицю та й ішов світ за очі… Можна сміливо сказати, що серед творів Сковороди, серед усіх вікопомних діл його — найбільшим був таки він сам, його особа, його життя на тлі обставин того часу, серед гурту сучасників. І коли б затратилися були навіть усі його фільософічні й літературні твори, але зосталося нам, нащадкам, саме його життя, його особа — то все одно й тоді ми мали б рацію й право зачислити старчика Сковороду до гурту найбільших діячів із нашого минулого, а його хороша й лагідна постать усе одно кидала б свою тінь на наше письменство й наше громадське життя, — кидала б довго, аж по сей, можна сказати, день, дарма що, як сказано, літературні його твори не першорядної ваги, а громадський діяч у загально-принятому розумінні був з його ніякий. Кажу — кидала б, бо такі, як Сковорода, постаті не на аршин сучасности тільки міряються, а виростають з меж свого часу, бувши проте його плотю од плоти й костю од кости, й належать вікам, належать вічности. І саме тому
