дивовижні унівські видання „Зерцала Богословії“ найріжніщих років, — 1679, 1690, 1695, 1696 і др., про які частенько згадують наші історики літератури — таких унівських видань ніколи не було, було лише одно видання — 1692 року. В примірнику львівського Національного Музею № 684 досить ясно надруковано ҂ах҃чв цеб-то 1692; те саме і в примірнику № 687, хоч тут кінцеве в більш замазане.
Я докладно проаналізував примірник Наукового Товариства № 20560 і виявилося, що він має початкові зшитки ще коректурні, з помилками; увесь він абсолютно той самий, що й примірник Нац. Музею № 684 (цей останній вже без коректурних помилок), який має виразний 1692 рік. На примірнику № 20560 в заголовку зазначено, що він виходить „Благословеніемъ в Бозѣ Преподобнѣйшаго Архимандрити кир Варлаама Шептицкого“, а вже це одне не дає підстав рахувати роком виходу цеї книжки 1635-й, бо ж Варлаам Шептицький того року ще й на світі не був (він народився 3 лютого 1647 р.; архимандритом унівським був з 19 березня 1668 р. по 1715 рік).
Ось таким чином рахувати „Зерцало Богословіи“ ніби 1635 р. за первенця Унівської друкарні нема підстав.
Первенцем унівського друкарства я рахую Псавтиря 1648 р., на якого я натрапив в львівськім Національнім Музеї, № 22499. Що в Уневі провадилося друкарство ще до 1660-го року, про це я вже писав вище. Наведу тут ще такого доказа. Перший управитель Унівської друкарні, Андрій Скульський року 1651-го попав у велике лихо. Був він по справах своїх у Львові, і тоді переловлено якогось листа з Унева до нього, а час був неспокійний. Король наказав 13 червня 1651 р. взяти Скульського на інквизицію за державну зраду, — бідолашного друкаря запідозріли в шпигунстві на користь козаків. На страшних муках проте нічого не вивідали від Скульського; між іншим він показав, що жив в Уневі і займався друкарством.[1] Отже єсть виразний доказ, що р. 1651-го в Уневі щось друкували. Ще року 1654-го мешкав А. Скульський в Уневі, звідки приїздив до львівської братської друкарні „на ревидованє Трефолоіовъ“.[2] Таким чином під час військового лихоліття А. Скульський не спиняв своєї друкарської праці, хоч за це й дуже дорого поплатився (по нелюдських тортурах в інквизиції друкар став навіки калікою).
- ↑ Див. про це І. Огієнко, Історія українського друкарства, Львів, 1925 р., т. I ст. 133–134, 149.
- ↑ Там само, ст. 134.
