досить близька копія з таких само іниціялів „Зерцала Богословії“ Ставровецького 1618 р. Взагалі, в унівським манастирі постійно шанували память свого постриженця, славного письменника Кирила Ставровецького.
Кінцівки Требника 1645 р.: 1) сатир л. л. 16 б. 250 б. 273 б; 2) серафим л. л. 36 б. 216 б. 281 б, — точна копія з кінцівок „Зерцала“ 1618 р., — вони так само постійно знаходяться в унівських виданнях.
І так, єп. Желиборський передав всю свою друкарню до Унева, що підтверджується тим, що всі техничні засоби друкарні єп. Желиборського знаходяться по багатьох виданнях унівських; в виданнях львівських братських чи сльозчиних прикраси з Требника 1645 р. ніколи не знаходяться. Так повстала десь р. 1647-го Унівська друкарня.
Яке ж видання було первенцем Унівської друкарні? Як ми бачили, більшість сучасних вчених рахують таким „Пречестныи Акаѳисты“ 1660 р. Але це не відповідає дійсности.
Ще р. 1883 І. Каратаїв в відомій своїй книзі: „Описаніе славяно-русскихъ книгъ“ під № 685 зазначив Псавтир, видрукований в Уневі в 1652 році in 4°; до того добавляє, що примірник цього Псавтиря колись був в бібліотеці купця І. Царського. Це цілком можливе, але унівського Псавтиря 1652 р. ще не знайдено.
В своїй цінній „Історії української літератури“ т. II, Львів, 1921 р., на ст. 180-ій проф. М. Возняк пише про „Зерцало Богословії“ 1618 р. Ставровецького, ніби було „пізніше видання унівське 1635 р., друк тим більше замітний, що досі найстарше видання цієї друкарні походить з 1660 р.“[1] Дійсно, в библіотеці львівського Наукового Товариства зберігається цікавий примірник „Зерцала“ № 20560, на якого вихідному аркуші зазначено рік ахлв,[2] цеб-то 1632 (але не 1635). Мушу тут завважити, що на „Зерцалі“ Ставровецького унівського видання 1692 р. рік виходу в світ видруковано червоною фарбою, а дві останні цифрі розмазано, бо букви трохи збиті, а тому прочитати їх не легко; ось через це неясне читання (збиті букви) і повстали
