(але з перервами) славної потім Унівської друкарні. Той саме друкар, що уряджував єп. Желиборському друкарню у Львові при свято-юрській катедрі, той саме Андрій Скульський переїхав до Унева і став там першим управителем Унівської друкарні[1]. Так роспочалася Унівська друкарня[2].
Які були матеріяльні техничні засоби Унівської друкарні на її початку, про це виразно свідчить нам перший друк Желиборського у Львові, його Требник 1645 р. Все те, що знаходимо в цьому Требникові, все це було віддано до Унева і все воно знаходиться в унівських виданнях дуже довгий час, а власне — аж до її кінця (а в львівських братських — ніколи). Шрифти перших унівських видань цілком ті самі, що і в Требнику 1645 р.
Требник 1645 р. має такі 9 дуже гарних заставок, робота дереворитника В. Ѳ.: 1) Діва Марія, по боках серафими, л. 2 передмови; 2) Роспяття л. л. 1. 62. 134. 167. 217; праворуч долі вирізано рік: м҃є; 3) Благословляючий Христос л. л. 10. 57. 115. 163. 190. 240. 251. 282; 4) Хрещення дитини л. 17; 5) Миропомазання л. 73; 6) Хрещення Господнє л. 202; 7) Сошествіе Св. Духа, долі рік: ахм҃є; 8) Вінчання л. 45 і 9) Сирени л. л. 110. 122. 166. 177. 216. 237. 261. 274. 288. 291. 294 б. 335 б. 337; дві останніх заставки — без підпису. Ось всі ці 9 заставок перейшли до Унева і знаходяться по всіх унівських друках аж до половини XVIII-го віку. А це виразний доказ, що Унівська друкарня початок свій бере з друкарні єп. Желиборського.
Правдивою окрасою Требника 1645 р. треба вважати також її іниціяли, — їх тут дуже багато і всі вони надзвичайно роскішні; поділити їх можна на 4 групі: 1) т. зв. остріжські (як в Остріжській Біблії 1581 року), — біла буква на чорному чи червоному полі, оздобленому мережкою; 2) візерункові, — буква на гарнім візерунку; 3) дивовижні, — зза букви виглядає якась дивовижна звірина, і 4) фіґурні, зза букви виглядає якась людська фіґура. Всі ці іниціяли також перейшли до Унівської друкарні і постійно стрічаються в унівських виданнях. Про ці іниціяли (дивовижні та фіґурні) треба завважити, що всі вони —
- ↑ А не Семен Ставницький, як каже М. Максимович, Ф. Булгаків та інші дослідники.
- ↑ Ось через це цілком не згідне з дійсністю таке припущення А. Криловського (Львовское Ставропигіальное Братство, Київ, 1904 р. ст. 283): „Дальнѣйшая судьба этой (єп. Желиборського) типографіи намъ не извѣстна. Думаемъ, что епископъ Арсеній, находясь въ хорошихъ отношеніяхъ съ братствомъ, по просьбѣ и убѣжденію послѣдняго переуступилъ ему типографію за приличную плату“. Ні, друкарня ця пішла в Унів.
