росказує Желиборський, „заразъ былемъ от многихъ єпископіѣ моєѣ священниковъ и ієромонаховъ соллѣцитованый и молестованый пилными ихъ прозбами, абым тропами, от святой памяти Гедеона Балабана, єпископа Лвовского, утороваными, поступуючи, спорядилъ и выставилъ, для размноженя книгъ, ихъ повинности належных, Типографію. На што по долгихъ консидераціяхъ и пилномъ розмышляню, позволити и коштъ свой власний важити не одмовилемъ. А спорядивши оную, на ихъ же, а особливе подешлыхъ въ лѣтехъ, пилноє жаданіє, выдруковати казалемъ Требникъ“. В кінці росповідає ще Желиборський про свої будучі друкарські плани: „на моєй зас — каже він — в далшіѣ (узычит ли ихъ намъ Богъ) часы, усердной охотѣ и пилномъ печалованю сходити не будетъ, абы без прерваня з тоєѣ Типографіѣ моєѣ, єдно по другой, книги поважныи, а душамъ людскимъ ку збавеню потребныѣ и пожитечныѣ, выходили“. Далі скаржиться Желиборський, що за свою друкарську працю він вже має неприємности: „Лечъ и тутъ снать не замолкнешь яду пекелного наполненый язык, — натякає він в бік митрополита Петра Могили — ницуючи добрую и правую интенцію нашу, а удаючи, же штоколвекъ чинимъ, чинимъ лицемѣннє и облуднє для лакомства, а не для збавеня душ людій, дозорови и паствѣ нашой повѣроных“[1].
Але нарікання на друкарню Желиборського продовжувалися, і тому єпископ змушений був і далі виправдуватися. Владика мав широкі видавничі плани, і тому його невелика друкарня не могла задовольнити всіх його бажань. Тоді Желиборський передає частину своєї праці львівському друкареві М. Сльозці[2] для видрукування в Сльозчиній друкарні; так, на кошти Желиборського з цеї друкарні вийшли року 1646-го Номоканон та Служебник. І ось в Служебнику 1646 року Желиборський знову торкається болючої теми: „Милованіє зась Бога в милованю ближнего ведлугъ Бога зележитъ, — росказує він. — Тая, а не што иншеє, и мою покорность побудила, абымъ, ведле поволаня и повинности моєѣ єпископскоѣ, услуговалъ и выгажалъ ближнимъ моѣмъ, вамъ, мовлю, превелебнымъ и велебнымъ братіямъ и сослужителемъ моѣмъ, выдаваніємъ типомъ на свѣтъ книгъ, служенію вашему належныхъ и потребныхъ“[3].
- ↑ Виписки даю з примірника львівського Національного Музею № 189.
- ↑ Про М. Сльозку див. І. Огієнко, Історія українського друкарства, т. I ст. 95–110 і др.
- ↑ Примірник львівського Національного Музею № 194.
