У записі 1808–1827 р. (Житецкій, Мысли, 236–7) читаємо:
„Хоч я святое письмо читаю
И вас, простых людей, на все добре научаю,
Я соби найбольшій всѣх вас грѣх маю:
Що я от отця своего, от паниматки из Города Пирятина в охотное войско выѣжжал,
Я с отцем и паниматкою прощенія не принимал,
Я отца своего и паниматку стременами в груди от себя отпихал,
Старшого своего брата зневажал,
Старшую свою сестру сильно проклинал, —
Що я, панове, сам не добре починал,
Что кров христіанскую безневинно проливал,
По городу Пирятину поѣзжал,
Дѣток маленьких добрим конем розбивал:
От тѣм мене Господь милосердный на великой потребѣ покарал“.
Новійший варіянт Б у Антон. і Драгом. (ст. 183–4) вносить нові подробиці, але разом із тим старинні:
„Що я з города з Пирятина виступав,
Не добре я починав:
Отця і матір поругав,
Рідного брата за брата не мав,
А близьких сусідів хліба і солі ізбавляв,
Та ще конем добрим по улиці гуляв,
Діти маленькі розбивав,
Кров християнську безневинно проливав.
То ще я їхав мимо церкви, Святого Спаса,
Шапки не зняв,
Хреста на себе не поклав,
То за те мене Господь покарав,
Злою хуртовиною з усім військом на Чорному морі подарував.
То ще я їхав селами і городами,
І всякими чудними сторонами;
То там жони стариї стояли,
Може вони к чому доброму думали і гадали;
То я шапки не зняв
І помагайбі не дав.
Не питався: „яка в вас церква святая?“
Та питався: „де в вас корчма новая,
І шинкарка молодая?“…
В вар. А (ib. 179) по згадці про зневажливе відношеннє до вітця, матери, брата, сестри:
„А ще з города вибігав,
Триста душ дітей маленьких конем своїм добрим розбивав,
Кров християнську безвинно проливав;
А молоді жени за ворота вибігали,
Діток маленьких на руки хватали
Мене Олексія Поповича кляли-проклинали…
