Тройцу, въ едино крещеніе, въ едину вѣру, — законъ имамы единъ“.
Так під впливом грецької єрархії складалася думка про потребу підпорядкувати життя народа, так ще недавно поганського, новим христіянським нормам, що ішли з Візантії. Коли в самій церковній, суто-канонічній сфері було се в більшій мірі можливо, чи навіть і легко, то вже значно труднійше було доконати сього в тих випадках, де життя церковне стикалося з життям державним, що мало певну тенденцію до своєрідного усталення. В світогляді тодішніх провідників народнього життя, як і в світогляді усіх взагалі свідомійших елєментів тодішнього громадянства, відбувається дуже важний у своїх дальших практичних наслідках і дуже інтересний з правного погляду процес боротьби своєрідних засад народнього життя із новими впливами христіянського права в його візантійській рецепції. Літописні памятки заховали для нас кілька інтересних моментів сього процесу. Перейняте духом візантійського законодавства, духовенство радить князеви реформувати юридичний уклад на зразках візантійських. Епископи, напр., говорили йому: „Се умножишася разбойницы, почто не казниши ихь?“ І коли князь відповідав, що боїться гріха, то — епископи навчали його: „Поставленъ еси отъ Бога на казнь злымъ, а добрымъ на милованье; достоитъ ти казнити разбойника, но со испытомъ. Володимеръ же отвергъ виры, нача казнити разбойникы“. Літопис промовчує, чи відбувся сей важний правний момент в формі писаного законодатного акту. В другому випадку маємо вже ясну вказівку на писаний закон. Поставивши церкву Богородиці у Київі, кн. Володимир постановив: „Даю церкви сей святѣй Богородицы отъ имѣнья моего и отъ градъ моихъ десятую часть“. И положи, написав, клятву в церкви сей, рекъ: „Аще кто сего посудитъ, да будетъ проклятъ“. Се вже перша вказівка на писаний княжий закон; але, на жаль, ми того закону не маємо.
З іменами перших князів дійшло до нас і кілька писаних церковно-правних актів. Найстарший з них — Церковний Устав князя Володимира Великого. Устав сей дійшов до нас у великому числі списків, що належать переважно до досить пізного часу — XV–XVIII ст. Найстаршими серед них уважаються два: список Кормчої московської синодальної бібліотеки № 132 та список румянцівської Кормчої № 235, доконаний в XVI ст. з Кормчої, писаної в кінці XIII ст. для волинського князя Воло-
