терпів нїяких слуг побіч себе, мужикам дарував довги і роздавав милостиню. Коротко перед приходом Орлика поповнив сей дивак самоубійство: його найдено з розстріленою головою і двома пістолями в руках. Священник не хотїв похоронити трупа, кинено його у землю, а брат сказав: „Коли чорт взяв його душу, то нехай бере також тїло“.
Дня 21 марта 1722 прийшов Орлик у молдавську границю над Черемошем і знайшов прихильне принятє у Турків. Та його полїтична місія не повела ся; хотинський паша не хотїв дати йому авдієнції і до Царгороду не міг Орлик дійти, щоби Туреччина не мала задля нього неприємностий з Москвою. Він рішив тому їхати у Солунь та ждати там прихильної нагоди — може бути, що турецькі власти приневолили його до того.
10 червня доїхав він до Ґалацу. „У вечері був я в церкві св. Юрія і навідав гріб небіщика Мазепи, помолив ся за його душу і відмовив молебень за усопших, жалуючи, що такий чоловік не міг мати почесного похорону. Вийшовши з церкви стояли ми короткий час над Дунаєм, де нас стрінув о. ігумен тамошної церкви і монастиря… від котрого опісля дістав я 4 фляшки вина і 4 цитрини. Тої ночи не спав зовсїм або мало що задля бліх“.
11 червня прошено його до монаха, якого монастир належав до Атосу, й угощено чаєм, конфектом і горілкою. Опісля ішов він пів милї до „рова Траяна“ (fossa Trajani). Дня 26 червня був він у селі Чинґер, що було власностю султана Махмета Ґерея. Недалеко лежав Ямбул, де шведський король пробував 3 дни, коли переведено його після „калабалика“ в Бендерах у Демотику. Як подорожну лєктуру читав Орлик „Телємаха“, та там забув його в турецькій гостинници, поклавши під подушку.
Дня 1 липня доїхав до Філїпополя, „города заснованого Филипом Цезарем, убитим задля своєї христіянської віри“. „Усї говорять словянською мовою, більше по сербськи нїж по болгарська“. Тамошний католицький архиєпископ був із Раґузи, одначе у містї були лише 3 католики. Орлик зустрів тут молодого „законника“ з України, якого дитиною ще спіймали були Татари і продали комусь, що знов жертвував його Атонській горі. Сей духовний говорив з Орликом то по латинськи, то по італїйськи, то знов „словянською інакше раґузанською мовою“.
