Іляш Караімович виступав в обставинах, які не могли йому зєднати симпатії у пізнїйшій традиції. Не був дуже замітною особою між козаками. З 1635 р. маємо про нього першу звістку; був тодї мабуть у пруськім походї у полку нереєстрових, — в поворотї у Володимирі 26 жовтня полковник Константин Вовк передає своїх козаків Іляшеви Караімовичу[1]. В 1637 р. був звичайним „реєстровим товаришем“ переяславського полку[2]. Виринув на ширше поле аж підчас рухів Павлюка — в партії вірних постановам річипосполитої. В унїверсалї до переяславського товариства Павлюк писав: „А тих зрадників, кілько є у вас, війскових, що їм обіди, вечері і бенкети у пана Жолкевського бували — і за те товаришів наших панови Жолкевському повидавали, — і не одному уха пообрізувано і на Гадяч вали сипати заведено, — тих зрадників війскових не боронїть, щоби їх до гармати, до війска піймавши приведено“…[3] Караімович мабуть належав до тих польських прислужників, може навіть стояв між ними на визначнім місци, бо не чекав на виконанє Павлюкових погроз, але в вересни 1637 р. з товаришами подав ся до війска вел. коронного гетьмана Конецпольського — аж до Бару. З собою привів Іляш також двох висланцїв Павлюка, Смолягу і Ганзу, які мали його арештувати[4]. Польським вождам
Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 122. 1915.djvu/31
Цю сторінку схвалено
До характеристики Іляша Караімовича.
Написав Іван Крипякевич.
