позицію партії, давав партійним орґанізаціям вказівки що до практичної роботи на радянській Україні, а також формулував вимоги партії до радянського уряду. Зміст цієї деклярації слідуючий:
„Шлях соціяльної революції, на який ступила Україна, ставить її в ряди радянських держав і вимагає повної солідарности і спільної акції з ними в імя світової революції.
Революційна активність України на інтерваціональному фронті може виявитись з найбільшою силою лише при її суверенному істнуванні. Державної незалежности вимагає вся сучасна конюнктура: особливости національні, економичні й соціяльні, необхідність найскоршого залучення Галичини у вир соціяльної революції.
Порушення суверенности України неодмінно викличе нове загострення національно-політичної боротьби, що загрожує соціяльній революції на Вкраїні і відбивається шкідливо на всьому світовому соціяльному рухові.
Союз суверенних радянських держав для спільної боротьби проти світової контрреволюції — найліпша форма обєднання в сучасний мент, яка ґарантує максімум успіху.
Та ж сама вищезазначена конюнктура вимагає відновлення від переведення соціяльної революції на Україні шляхом диктатури пролєтаріяту в чистому виді. Лише поширення соціяльної бази і встановлення диктатури трудового селянства і робітництва забезпечить твердий хід соціяльної революції і не допустить небажаних ускладнень, які може використати буржуазія та контрреволюція.
Вся система радянської влади на Україні, на відстані досвіду в практичного переведення її в Російській Соціялістичній Радянській Республиці, а також з огляду на необхідність пристосовання її до місцевих умов, мусить прийняти відмінні форми, які забезпечили 6 для неї найміцніщий ґрунт. Ці форми перш над усе повинні будуватися з метою надання всій системі радянської влади характеру майбутнього устрою суспільства. Нівелювання людности до одного стану працюючих невідривно мусить сполучатися з відновленням сили демократичних принціпів.
Нещадна зовнішня й внутрішня боротьба з буржуазією і контрреволюцією в цей час — головне завдання радянської влади, яке потрібує величезної енерґії і кількости борців, тому ця влада мусить мобілізувати й притягти до активної праці як найширші маси трудових кляс, а також створити умови, які б сприяли співділанню всіх радянських партій.
Стоючи на цьому ґрунті, УПСР ц. т. буде боротися:
1. За Суверенну Українську Республику і союз ії з иншими радянськими державами.
2. За диктатуру трудового селянства і робітництва в формі обєднаних рад селянських, робітничих і військових депутатів з відповідною пропорціональністю представництва.
3. За внутрішнє удосконалення рад шляхом демократизації їх, як то: забезпечення прав партійних меншостей в радах, прямі й тайні вибори, фактична залежність виконавчих комітетів рад від плєнумів і т. д.
4. За незалежне істнування клясових професійних орґанізацій.
5. За соціялізацію всієї землі з запровадженням вільного переходу до колєктинної обробки землі.
6. За вжиття найрішучіщих державних заходів до інтенсифікації сільського господарства, піднесення кустарної промисловости і кооперативно-артільних підприємств ріжних родів.
7. За соціялізацію фабрик, заводів, будинків та инших підприємств широкого суспільного значіння.
8. За націоналізацію залізниць, копалень, фінансових установ та инших підприємств, які дають загально-державне значіння.
9. За введення трудової повинності для всіх громадян України.
10. За утворення єдиної клясової української армії по принціпу загального призиву працюючих.“
