Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/201

Ця сторінка ще не вичитана

— 201 — дний, енер, секр. праці м. на Ткаченко, во т справмекрет. земе де, секр. почти справ о в нашім вугільнік районі і не пропускають вугілля для поїздів, що мають везти хліб на фронти. І от через що міліони салдат, що життя своє клали в оборону рідного краю, і міліони братів-Великоросів мусять голодувати. Генеральний Секретаріат — правительство Української Народньої Респу- блики, доводячи це до відома салдат на фронтах і братнього великоруського го- додаючого народу, заявляе, що український народ всією душею бажае помогти і хлібом і всім, що він має, своїм братам, але цього він не зможе зробити доти, доки не вижене з своєї держави грубих насильників, грабіжників і контр-револю- ціонерів красногвардійців. Це станеться незабаром ; український народ знайшов у себе си, не датися задушити себе ні царям, ні буржуям-кадетам, ні Времен- ному Правительству Керенського, — не дасть він себе задушити також времен- ному і недовговічному самодержавному правительству нетроградських комісарів з їхніми найманими грабіжниками. 2. Січня, 1918. р. Голова Генерального Секретаріату i tенеральний се- кретарь внутрішніх справ В. Винниченко. Генер. секретарь судових справ М. Ткаченко; в. о. Тенер. секр. вій- ськових справ i tенер. секр. праці М. Порш; Тенер. секрет. земельних справ Б. Зарудний; tенер. секр. продовольчих справ м. Ковалевський; Тенеральний секрет. міжнародніх справ О. III ульгин; tенер. секр. шляхів В. Єщенко; tенер. секр. почти й телеграфу М. ІІІ аповал; tенер. секр. морських справ Д. Антонович; в. о. Тепер. секр. фінансових справ В. Мазуренко; tенер. секрет. торгу і промисловости В. Голубович; tенер. секр. освітних справ І. Стешенко; tенер. секретарь великоруських справ д. Одинець; tенеральний секретарь еврейських справ В. Зільбер- фарб; Тенер. секрет. польських справ М. Міцкевіч; teнep. контрольор А. Золотарьов; вик. обов. tенер. писаря I. мірний.“ („Роб. Тазета ч. 220, 4. января 1918. p.). 23. Текст Наказу фельдмаршала Айхгорна був слідуючий: „з усіх одержуваних тепер звідомлень випливає, що весняним засівам грозить опізнення. Не зважаючи на те, що міністр хліборобства звернувся з за- кликом до селян і поручив земельним комітетам, аби землю засіяли всюди тільки селяне, одначе можна сумніватися, щоб земельні комітети мали великий вплив у цій справі й щоб селяне приступили до праці. Тому також німецькі військові власти в призначених їм округах повинні енергійно настоювати на тім, щоб було засіяно там, де це буде можливе, в порозумінню з українськими земельними ко- мітетами, а в инших місцях — з ініціативи сам их військових властей. Широким селянським масам треба оповістити найприступніцим для них способом ось що : Начальний Німецький Полководець на Україні вимагатиме належного сповнення отсих пунктів : 1. До того, хто засівае землю, належить збір ; він одержує гроші готівкою за зібраний урожай по відповідних цінах. 2. Селянин, котрий візьме скількість грунту, яка переходить його сили, і тому не обробить того трунту в цілости, зробить на будуче українському народові, як також Українській державі, шкоду, якої й направити не можна, за що буде строго покараний. 3. Там, де селяне не можуть засіяти цілої землі й де є ще помі- щики, ті останні повинні зайнятися засівом грунтів, не нарушаючи через те права на законний поділ землі за поміччю земельних комітетів. Селяне в тих випадках не повинні перешкоджати поміщикам в засіванню трунтів. Для засіву землі і пе- реведення жнив земельні комітети повинні доставити поміщикам коней, рільничих машин, а також насіння на засів. Збір в таких випадках буде власністю порівну селян і тих, що засіяли. 4. Всякі грабіжи й нищення засівів будуть строго карані. . Грунтів, які земельні комітети на поручення державної власти на підставі права поділили, не братиметься в рахубу в тій думці, що ці землі будуть дійсно засіяні. Урядові розпорядки в справі засівів, видавані військовими властями, мають бути розліплювані в повітах на виднім місці в українській і німецькій мові і мають бути, наскільки це можливе, підписані місцевими земельними комітетами або відповідними місцевими органами.