Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/171

— 171 -- про права і обовязки німецького війська на Україні. У тій телеграмі німецького канц. :ра, на яку посилавея вчора наші міністр закордонних справ, навіть не 3:13 ilачено ясно, в яких відносинах з нашими властями має бути німецьке команду- Ева Н. Так далі не повинно бути. Треба домагатись ясного офіція.Іьного озна- Чcil #я відносин між німецьким військом і нашими властями. Коли ж німецьке правительство на це не згодиться, краще нами бути Бельtією, ніж приєднанок) до Румунії Бесарабіск ... Може, ми не готові тепер до збройної боротьби, але нехай Німці не забу- вакть того, що, коли щось хоч тропіки зміниться в психольоtії народу, тоді най- більні легкодухи стакть найвідважнішими людьми ... Отже нехай вони добре розважать те, чи краще їм прислухатися до чийогось голосу, чи до нашого, який с голосом - українського народу". (0 II лески). Далі виступили Зарубін (рос. с.-р.) і ІІ ац (жидів. обедн. соц. партія). Il aц, мік иншим, доводив, що за Айхгорном стоїть не тільки німецьке військо на Україні, а це й обєднана буржуазія всіх націй, як німецька, так і московська, українеька, польска і жидівська. які разом інтригують і домагаються здійснення своїх бажань. Тут треба, сказав промовець, не ноти до Берліна писати, бо це нічого не дасть, а міцніце обєднати ті демократичні Ґрупи всіх націй, інтереси яких спільні мія: собою. Найбільшу на цім засіданню) промову сказав з властивим йому темпера- ментом бувийї голова Ради Народніх Міністрів В. Винниченко, що вперше виступив ніс.1 свого повороту до Київа, де він не був від січня місяця. Публика зустрі.за промовця оп.тесками. Тут товариши зарубіll -- почав промовець - обвинувачував вас, Українців, за те, що ж покликали Німців. Але я на це скажу, що коли б ми їх не по- клиқали, у нас тегер був би той соціялістичний рай“, що є у наших сусідів-боль- шевиків (го.Іоси з публики: „Правда !“ Оплески.). Я сам пробув у тім раю 2 місяці і бачив там багато злого, але де-що, може, й доброго. Коли я ночув, що на допомогу нам йдуть Німці, мені було і сумно і страшно, бо по щирости ми не м():кемо сказати, що се соціально дружня нам сила, Тут утворилася колізія двох ідей: соціально-політичної і національно- політичної, і в тім вся труднiсть нашого становища. Наша інтеліtенція пересвід- чилася і твердо засвоїла переконання, що без національного відродження не може бути успішної боротьби робочої класи за соціяльне визволення. Цього не розуміють і не відчувають ті, хто не був під таким національним гнітом, як ми, і не боровся, так як міі, за національне визволення. Нам неможна в справі національного відродження покладатися ні на кого, ні на яку автономік) в чужій державі, чи що, і міДумаємо, що власна держава найкраще забезпечить національне відрох- ження. Всякі таблиці, написіі, канцелярське діловодство на українській мові це не забавка; як де-хто каже. Ми дивимося на багато років віцеред і знаємо, що, хоч тепер наш народ і не розбере як слід котрогось українського напису, українська школа зразу дасть багато національно і соціяльно свідомих робітників, і тоді все зміниться. З початку революції ми наївно думали, що наш національний розвиток забезпечить автономія, та побачили згодом, що автономія, особливо та, що з 1lетро- граду (сміх), нічого нам не забезпечить. Тоді ми стали на грунт федерації. Але чим більше поширювалася у нас ідея федерації, тим більшою стала 10 нас ворожнеча не-Українців, які всіма силами взялися боротися проти федерації. Через те ми мусіли зреалізувати ті можливости, які давати нам обставини моменту, та, взяти собі те, що мають усі европейські народи — власну державу. В цім нема жадного шовінізму і жадного націоналізму. Будуючи свою державу, ми, може, не звернули уваги на соіція.Іьні реформи, бо розуміти, що ми дуже ще молоді і нам треба збiрати на початку коло держав- ного будівництва всі сили ріжних кляс. У цім, може, була наша трахедія. Ми триста років не кили майке, як нація, і раптом обставини склалися так, що ми зразу 3 добути власну державу. До приходу большевиків ми багато де-чих жерт- вували в соціяльнім розумінню, і через те вони так легко нас зіпхнули, бо нам треба було бути обачними, й ми через це не могли мати тої сміливости, я б сказав, того нахабства, яке було у большевиків і яким вони приваблювали до себе тру-